Проблеми спілкування в соціальній психології.Структура спілкування

Проблеми спілкування в соціальній психології.Структура спілкування.

      Проблеми спілкування, його індивідуальні та вікові особливості, механізми перебігу і зміни стали предметом вивчення філософів і соціологів Б.Д.Паригін; НС.Кон ,психологів (А . М. Леонтьєва фахівців з соціальної психології Г.М. Андрєєва , дитячої та вікової (Я. Коломинский ). 

     А.А. Бодальов стверджує, що в історичному плані можна виділити три підходи до вивчення проблеми спілкування: інформаційний (орієнтований на передачу і прийом інформації); інтеракційний (орієнтований на взаємодію); реляційний (орієнтований на взаємозв'язок спілкування і взаємини). Незважаючи на очевидну схожість концепцій, термінології та дослідницької техніки, кожен підхід спирається на різні методологічні традиції і передбачає хоч і взаємодоповнюючі, але, тим не менш, різні аспекти аналізу проблеми спілкування . 

     О.М. Леонтьєв підкреслює, що проблеми спілкування в науці представлені в різних теоретичних підходах неоднозначно.Інформаційні підходи. Були розвинені в основному в 30-ті - 40-ті роки і з тих пір широко використовуються до теперішнього часу. Об'єктом досліджень є передача повідомлень, головним чином фактичних, реальних між «учасниками» - спільнотами, організаціями, індивідами, тваринами, технічними пристроями, які здатні посилати і приймати інформацію за допомогою якоїсь системи сигналів або символів. 
     Інтеракційні підходи були розвинені головним чином у 60-70-і роки. На відміну від інформаційного підходу, який розглядає спілкування як трансакції з передачі інформації (окремі комунікаційні акти), в інтеракційний підході спілкування розглядається як ситуація спільної присутності, яка взаємно встановлюється і підтримується людьми за допомогою різних форм поведінки і зовнішніх атрибутів.

     Н.В. Казарінова підтверджує, що рішення проблеми спілкування є дуже специфічним у межах вітчизняної соціальної психології. Сам термін «спілкування» не має точного трактування в традиційній соціальній психології. Він не цілком еквівалентний зазвичай употребляемому             англійському терміну «комунікація»,під яким розуміється процес передачі інформації від відправника до одержувача

Структура спілкування

Всебічне пізнання суті спілкування як одного з найважливіших феноменів людського буття потребує з'ясування особливостей його структури.

Структура (лат, structura—розташування, порядок) спілкування— порядок стійких зв'язків між його елементами, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі у процесі зовнішніх і внутрішніх змін.

Психологія тлумачить структуру спілкування через виокремлення рівнів, через аналіз його структурних елементів у ситуаціях безпосередньої взаємодії або через перелічення його основних функцій.

Оптимальною вважають класифікацію рівнів, запропоновану Б. Ломовим, який виокремив:

— макрорівень. Спілкування як складна система взаємозв'язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, важливий аспект Його способу життя;

— мезорівень. Спілкування як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії людей у конкретний період свого життя;

— мікрорівень. Спілкування як взаємодія поведінкових актів.

Структуру спілкування розглядають і як взаємозв'язок змістового та формального аспектів, тобто як комунікацію та взаємодію, що мають відповідні зміст і форму. Моделювання структури спілкування як процесу побудоване на особливостях його відносно автономних компонентів — таких, як мета, зміст, засоби спілкування; учасники процесу, тип зв'язку між ними; мотиви, потреби, ціннісні орієнтації учасників спілкування; комунікативний потенціал суб'єктів спілкування; види і форми, стилі, стратегії, тактики, результат спілкування.