Проблеми спілкування в соціальній психології.Структура спілкування.
Проблеми спілкування, його індивідуальні
та вікові особливості, механізми перебігу і зміни стали предметом вивчення філософів і соціологів Б.Д.Паригін; НС.Кон ,психологів (А . М. Леонтьєва фахівців з
соціальної психології Г.М. Андрєєва , дитячої та вікової (Я. Коломинский ).
А.А. Бодальов стверджує, що в історичному плані можна
виділити три підходи до вивчення
проблеми спілкування: інформаційний (орієнтований на передачу і прийом
інформації); інтеракційний (орієнтований на взаємодію); реляційний
(орієнтований на взаємозв'язок спілкування і взаємини). Незважаючи на очевидну
схожість концепцій, термінології та дослідницької техніки, кожен підхід
спирається на різні методологічні традиції і передбачає хоч і взаємодоповнюючі,
але, тим не менш, різні аспекти аналізу проблеми спілкування .
О.М. Леонтьєв підкреслює, що проблеми спілкування в науці представлені в різних
теоретичних підходах неоднозначно.Інформаційні підходи. Були розвинені в основному в
30-ті - 40-ті роки і з тих пір широко використовуються до теперішнього часу.
Об'єктом досліджень є передача повідомлень, головним чином фактичних, реальних
між «учасниками» - спільнотами, організаціями, індивідами, тваринами, технічними пристроями,
які здатні посилати і приймати інформацію за допомогою якоїсь системи сигналів або символів.
Інтеракційні підходи були розвинені головним чином у 60-70-і роки. На відміну від інформаційного підходу, який розглядає спілкування як трансакції з передачі інформації (окремі комунікаційні акти), в інтеракційний підході спілкування розглядається як ситуація спільної присутності, яка взаємно встановлюється і підтримується людьми за допомогою різних форм поведінки і зовнішніх атрибутів.
Інтеракційні підходи були розвинені головним чином у 60-70-і роки. На відміну від інформаційного підходу, який розглядає спілкування як трансакції з передачі інформації (окремі комунікаційні акти), в інтеракційний підході спілкування розглядається як ситуація спільної присутності, яка взаємно встановлюється і підтримується людьми за допомогою різних форм поведінки і зовнішніх атрибутів.
Н.В. Казарінова підтверджує, що рішення проблеми спілкування
є дуже специфічним у межах вітчизняної соціальної психології. Сам термін «спілкування» не має точного
трактування в традиційній соціальній психології. Він не цілком еквівалентний зазвичай
употребляемому англійському терміну «комунікація»,під
яким розуміється процес передачі інформації від відправника до
одержувача
Структура спілкування
Всебічне пізнання суті спілкування як одного з найважливіших феноменів
людського буття потребує з'ясування особливостей його структури.
Структура (лат, structura—розташування,
порядок) спілкування— порядок стійких зв'язків між його елементами, котрі
забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі у процесі
зовнішніх і внутрішніх змін.
Психологія тлумачить структуру спілкування через виокремлення рівнів, через
аналіз його структурних елементів у ситуаціях безпосередньої взаємодії або
через перелічення його основних функцій.
Оптимальною вважають
класифікацію рівнів, запропоновану Б. Ломовим, який виокремив:
— макрорівень.
Спілкування як складна система взаємозв'язків індивіда з іншими людьми і
соціальними групами, важливий аспект Його способу життя;
— мезорівень.
Спілкування як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи
ситуацій взаємодії людей у конкретний період свого життя;
— мікрорівень.
Спілкування як взаємодія поведінкових актів.
Структуру спілкування розглядають і як взаємозв'язок
змістового та формального аспектів, тобто як комунікацію та взаємодію, що мають
відповідні зміст і форму. Моделювання структури спілкування як процесу
побудоване на особливостях його відносно автономних компонентів — таких, як
мета, зміст, засоби спілкування; учасники процесу, тип зв'язку між ними;
мотиви, потреби, ціннісні орієнтації учасників спілкування; комунікативний
потенціал суб'єктів спілкування; види і форми, стилі, стратегії, тактики,
результат спілкування.
Немає коментарів:
Дописати коментар