Розселення населення і розвиток поселень.

1. Основні чинники розміщення населення на Земній кулі.
2. Сільські поселення.
3. Міські поселення.
4. Агломерації світу та їх формування.
5. Мегалополіси
6. Світові міста

Розселення, як відомо, оцінюється регіональними відмінностями в густоті населення, співвідношення чисельності міських і сільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міських населених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайонній організації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий вплив на форми й територіальні  особливості розселення людей, в значній мірі зумовлюють інтенсивність і напрям постійних і маятникових міграцій, призводять до зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьому населенні  світу.

 Населення на Землі  розміщено нерівномірно. Основними чинниками розміщення населення є:

o   природні фактори (пустелі, тундра, високогір’я, тропічні ліси, вкриті льодом території що не сприяють розселенню);

o   історичні особливості заселення суші;

o   відмінності в демографічній ситуації (особливості природного приросту населення на континентах);

o   вплив соціально-економічних умов життя  людей, їх господарської діяльність.

  Щільність населення Землі постійно змінюється. Так ще в 1950 році вона становила 18осіб/км²,  в 1983 – 34 особи/км², на сучасному етапі більше 42 осіб/км². Близько 60% людства живе на низовинних ділянках до 200 м, а 4/5  - на висотах до 500 м над рівнем. На території близько  40% проживає 1% населення Землі, в той час коли 70% населення проживає на 7% території суші. Найбільш густозаселеними  районами світу є Велика Китайська низовина, Ганська, Нільська, Месопотамська низовини, Японські острови, о.Ява. Нерівномірно заселена і територія Європи. Найбільш густозаселеним регіоном є долина Рейну та Північна Італія.

Так високу щільність населення має Монако (16359 осіб/км²), Бермуди (1159 осіб/км²), о. Мальта (1250 осіб/км²),  Мальдіви (1042 осіб/км²), Бахрейн (939 осіб/км²), Бангледеш (889 осіб/км²), Південна Корея (482 осіб/км²), Бельгія (336 осіб/км²).

Найменша щільність населення в Західній Сахарі, Монголії (1 осіб/км²), Гренландії (0,03соби/км²), Австралії, Гвіані (2 осіб/км²), Лівії, Сурінамі, Ісландії, Канаді (3 особи/км²).

 Середня щільність населення України становить 78 чол/км². Найбільш густозаселеними є Донбас, Придніпров’я та Передкарпаття. Найменшу густоту мають Полісся та степові області України. Так найвища густота в Донецькій області (182 осіб/км²), Львівській (120 осіб/км²), Дніпропетровській, Чернівецькій, Івано-Франківській. Найменша в Чернігівській (39 осіб/км²), Херсонській (41 осіб/км²), Житомирській, Кіровоградській, Миколаївській.

Розселення – це складний соціально-економічний процес розподілу і перерозподілу населення на території. Його результатом є мережа поселень. Виділяють дві категорії населення: міське і сільське. Крім того, залежно від форми господарської діяльності, способу життя, виділяють осіле, напівосіле (напівкочове) і кочове населення.

Осіле населення розміщується в районах з розвинутим землеробством, в промислових районах. Кочове і напівкочове пов’язане з давніми формами господарювання – збиральництвом, полюванням, пасовищним тваринництвом. Кочове сільське населення живе в пустелях, напівпустелях, саванах, тропічних лісах (африканські племена, жителі Амазонії). Напівкочове часто змінює своє місце проживання через певний період (Сенегал, Гамбія, південь Африки, о-ви Малайського архіпелагу).

В економічно розвинутих країнах існують дві форми сільського розселення: групова і дисперсна (розсіяна). Для першої групи характерні  досить великі села в поєднані з маєтками великих землевласників (країни Західної Європи, Японія); у дисперсній формі великі землевласники, орендатори живуть окремо на фермах і хуторах (США, Канада, Австралія).

В 1800 році кількість міських жителів не перевищувала 5,1% (50 млн..) На початок 1900 року цей показник становив – 13,3%., в 1959 році – 29,3%, в 2000 році – 47,5, а до 2020 року (за прогнозами) цей показник становитиме – 58,3%. Частка сільського населення перевищує в двох регіонах – Азії та Африці, в той час як на інших континентах переважають міські жителі.

Змінюються також функціональні особливості села. Зокрема, в Європі зменшується частка сільськогосподарських поселень, більш типовими стають сільські поселення із змішаними функціями (сільське господарство, промисловість, торгівля, рекреація та ін.

Демографічна ситуація в Україні близька до Європейської. Сільське населення становить близько 32% населення держави, що проживає в близько 30 тис. сільських поселень. Найнижча частка сільського населення є в Донецькій області (10%), Луганській (14%), Дніпропетровській (16%). Переважає частка сільського населення в Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській, Рівненській, Чернівецькій областях.

Особливості географічного положення, природних умов і ресурсів, особливості історичного розвитку зумовили значні територіальні відмінності у сільському розселені, розмірах сільських поселень. Наприклад, на Поліссі, переважають малі села (до 500 осіб), розташовані на підвищених вододільних ділянках. В Лісостеповій зоні України переважає долинно-яружний тип сільських поселень, в Степу – яружно-балковий, в Карпатах – гірсько-долинний.

Під впливом природних та соціально-економічних факторів змінювалася і форма поселень. Найбільш поширеною є групова форма поселення, тобто компактне скупчення забудови багатьох вулиць. На Поліссі, Чернігівщині є поширені також одновуличні села, в Передкарпатті, Покутті – ланцюгові. Поширені також села у вигляді правильної шахівниці, хутори та присілки.

Міські поселення. Міським населенням є населення що мешкає в населених пунктах (міста та селища міського типу, включаючи робітничі та курортні селища), з чисельністю населення та часткою зайнятих у несільськогосподарських галузей не нижчими за встановлену межу. В Україні нижньою межею чисельності вважається 2 тис. осіб та частка зайнятих – 67%.

            Щодо людності, то в різних країнах „поріг” для міст різний: у США - 2,5 тисяч, Японії – 50 тисяч, Нідерландах – 20 тисяч, Ісландії – 200 чоловік.

За характером виконуваних функцій в Україні виділяють такі типи міст (за Шаблієм):

1.      головний адміністративно-політичний, індустріальний науковий, культурний центр – столиця держави;

2.      багатофункціональні міста – центри адміністративних областей;

3.      багатогалузеві промислові центри (Маріуполь, Кривий Ріг);

4.      одногалузеві промислові центри (ТОрез, Шостка, Делятин);

5.      транспортні центри (Здолбунів, Жмеринка, Фастів);

6.      організаційно-господарські, промислові центри місцевого значення (Стрий, Славута, Коломия);

7.      міста-курортні центри (Ялта, Моршин, Хмільник).

Агломерації світу та їх формування. На 2003 р. експерти ООН нарахо­вували у світі 408 міських агломера­ції з населенням 1 млн. і більше жи­телів, двадцять з яких нараховують понад 10 млн. чоловік, що більше за населення таких держав, як Литва, Латвія, Словенія та Естонія разом узятих. Близько 40 % міських жителів проживають у містах з населен­ням понад 1 млн. чоловік, близько 15 % — у містах-велетнях з населен­ням понад 5 млн..

Географія двадцяти п'яти найбіль­ших міських агломерацій досить проста — понад половину міст-гігантів представляють найбільш   заселену частину світу — Азію, причому по три представни­ки «делегували» найбільші за чисельністю населення дер­жави — Китай та Індію. Сім американських агломерацій, три з них — найбільші міста США, два — Бразилії. Дві єв­ропейські агломерації — Мо­сква і Париж, і два африкансь­кі — Каїр і Лагос. Приверта­ють увагу такі особливості: явне лідерство Токіо, далі ідуть Мехіко, Нью-Йорк, Сан-Паулу і Мумбай (Бом­бей) — від 18,7 до 17,4 млн. чол., після цієї групи відмін­ності в чисельності населення не настільки разючі. Майже половина міських гігантів — столиці держав.

Найбільші міські агломерації світу

Місце	Назва агломерації	Країна	Чисель-ність млн.чол. (2003 рік)
1	Токіо-Йокогама	Японія	35,0
2	Мехіко	Мексика	18,7
3	Нью-Йорк	США	18,3
4	Сан-Паулу	Бразилія	17,9
5	Мумбай (Бомбей)	Індія	17,4
6	Делі	Індія	14,1
7	Колката (Калькутта)	Індія	13,8
8	Буенос-Айрес	Аргентина	13,0
9	Шанхай	Китай	12,8
10	Джакарта	Індонезія	12,3
11	Лос-Анджелес	США	12,0
12	Дакка	Бангладеш	11,6
13	Осака-Кобе	Японія	11,2
14	Ріо-де-Жанейро	Бразилія	11,2
15	Карачі	Пакистан	11,1
16	Пекін	Китай	10,8
17	Каїр	Єгипет	10,8
18	Москва	Росія	10,5
19	Маніла	Філіппіни	10,4
20	Лагос	Нігерія	10,1
21	Париж	Франція	9,8
22	Сеул	Республіка Корея	9,7
23	Стамбул	Туреччина	9,4
24	Тяньцзінь	Китай	9,3
25	Чикаго	США	8,6

Найбільші міста світу

(в адміністративних межах)

Місце	Місто	Країна	Чисель-ність млн.чол. (2002рік)
1	Буенос-Айрес	Аргентина	12,9
2	Мумбай (Бомбей)	Індія	12,1
3	Сеул	Південна Корея	11,1
4	Джакарта	Індонезія	10,8
5	Карачі	Пакистан	10,3
6	Маніла	Філіппіни	10,1
7	Сан-Паулу	Бразилія	10,1
8	Делі	Індія	10,0
9	Стамбул	Туреччина	9,2
10	Шанхай	Китай	9,0
11	Мехіко	Мексика	8,6
12	Дакка	Бангладеш	8,5
13	Москва	Росія	8,4
14	Токіо	Японія	8,2
15	Нью-Йорк	США	8,0
16	Лагос	Нігерія	8,0
17	Каїр	Єгипет	7,8
18	Тегеран	Іран	7,7
19	Ліма	Перу	7,6
20	Лондон	Великобри-танія	7,4
21	Пекін	Китай	7,1
22	Богота	Колумбія	6,7
23	Бангкок	Таїланд	6,5
24	Кіншаса	ДР Конго	6,3
25	Ріо-де-Жанейро	Бразилія	6,0

Цікавими є й тимчасові зміни географії агломерацій. Аналіз свідчить про постійно зроста­ючу роль у цьому переліку азі­атських міст-гігантів. З більш ніж чотирьох сотень 92 агло­мерації — китайські, 36 — ін­дійські. Отже, понад третину міських агломерацій з насе­ленням в 1 млн. жителів знахо­дяться в Індії та Китаї. Швид­ко росте не лише кількість, але й людність цих агломера­цій. Фахівці ООН прогнозу­ють подальше збільшення на­селення в цих містах, причому, якщо в Китаї воно, ймовірно, буде незначним (у кількох мі­стах населення, можливо, ста­білізується), то в Індії щоріч­ний приріст складатиме 2—3% і більше. Подібні процеси від­буватимуться в деяких інших, азіатських та африканських державах. Хайдарабад і Кабул, Джидда і Кіншаса, Лаґос і Луанда, Могадішо та Найробі, Преторія та Ер-Ріяд, Акра і Сана, Чіттаґонґ та Янґон, Конакрі й Дакка, Ханой і Камлала та багато інших міст перебуватимуть у числі найбільш швидко зростаючих. До цього переліку можна додати деякі міста Америки, наприклад Бразиліа, Белу-Орізонті, Манагуа. Передбачається, що в 2015 р.Мумбай (Бомбей) посяде друге місце, Делі — третє, Дакка — сьоме, Джакарта—восьме, Лаґос — дев'яте, Карачі  одинадцяте, деякі китайські, більшість американських і всіх європейських лідерів опустяться на кілька сходинок нижче, наприклад, Мехіко — на четверте місце, Нью-Йорк — на шосте, Шанхай — на п'ятнадцяте, Ріо-де-Жанейро — на сімнадцяте, Москва — на двадцять перше. Збереже свої позиції Токіо, там проживатиме близько 36,2 млн. чол., тоді як ум. Мумбай (Бомбей) —22,6 млн. чол.

Місце окремих міських агломерацій у 1975, 2003 і 2015 роках

Назва агломерації	Місце у 1975 р.	Місце у 2003 р.	Місце у 2015 р. (прогноз)
Делі	25	6	3
Дакка	73	12	7
Нью-Йорк	2	3	6
Сан-Паулу	6	4	5
Москва	12	18	21
Каїр	19	17	13
Сідней	46	55	64
Касабланка	99	74	68
Київ	87	123	158
Копенгаген	128	381	387
Харків	130	248	345

У більшості європейських агломе­рацій і ряді азіатських (країни СНД) приріст населення буде незначним; є міста, де очікується зменшення чисельності населення, серед них: Белград, Бірмінгем, Бухарест, Че­лябінськ, Рим, Самара, Сеул, Со­фія, Тбілісі, Турін, Уфа, Єреван, Кіо­то, Лідс, Мілан, Неаполь, Новгород, Прага, Єкатеринбург. Як бачимо, явно переважають представники Ро­сії. Далі йде Італія та Велика Брита­нія. У цьому переліку присутні й чо­тири з п'яти українських міст-міль-йонерів (Харків, Дніпропетровськ, Одеса і Донецьк). Проте чисельність населення міст буде зменшуватися повільно, а частка міського населен­ня продовжуватиме рости.

Проілюструвати зміну динамі­ки чисельності населення в місь­ких агломераціях, що представля­ють різні регіони, можна за допо­могою табл. 2.

Наша розповідь про міські агломе­рації буде неповною, якщо ми не скажемо про ту роль, яку деякі з них відіграють у житті своїх країн. Про це можна судити, вихо­дячи з частки населення, зо­середженого в певній агло­мерації: іноді вона доходить до половини від усього на­селення країни, ще більшою є їхня частка в міському на­селенні. Наведемо прикла­ди: у Бейруті проживає 49,1 % усього населення Лівану та 56,1 % міського населення, в Афінах — 29,3 і 48,5; в Асун­сьйоні — 27,9 і 48,7; у Багда­ді — 22,3 і 33,2; в Абіджані .— 20,1 і 44,7; в Аммані—22,6 і 28,6; у Буенос-Айресі — 34 і 37,7; у Браззавілі — 2 і 54,2; у Копен­гагені — 19,9 і 23,3; у Дацці — 21,5 і 43,3; у Дубліні - 25,7 І42,9; у Гельсінкі — 20,6 і 33,9; у Лімі — 29,1 і 39,4; у Лісабо­ні — 19,5 і 35,7; у Манагуа — 20,1 і 35,1; у Монтевідео — 39,3 І42,2; у Парижі-16,3121,3; вЕр-Ияді-21,2 і 24,1;уХосе-26 і 42,9; у Сеулі - 20,4 і 25,4; у Стокгольмі — 19,1 і 22,9; у Тбілісі — 20,8 і 40; в Єре­вані - 35,3 і 54,7; у Баку — 21,7 і 43,4; у Токіо - 27,4і41,9; у Тріполі — 36,1 і 41,9; у Ту­нісі — 20,3 і 31,9; у Відні — 26,8 % і 40,8 % відповідно.

У цьому, далеко не повному переліку, переважають країни з населенням менш ніж 20 млн. чол. Цікаво, що до нього потрапили всі Закав­казькі держави (Грузія, Вір­менія, Азербайджан), ши­роко представлена Північна Європа (Данія, Фінляндія, Швеція) та Південно-Західна Азія (Ліван, Йорданія, Ірак), а також Центральна Америка, Східна Азія, Північна Афри­ка, Західна Європа. Перевага одного міста (найчастіше це столиця), як правило, озна­чає явно виражену моноцентричність, до винятків можна віднести Японію та, мабуть, Францію, Португалію і Банг­ладеш. Додамо, що тенден­ція до концентрації населен­ня у великих містах не скрізь виявляється з однаковою ін­тенсивністю.

На завершення даного питання  наведемо ще один перелік (табл. 3). Цьо­го разу йдеться про найбіль­ші міста. Розрахунок, оче­видно, дається в адміністра­тивних межах. Однак, ми цього повністю не гарантує­мо (в Інтернеті багато різних відомостей, і вони не завж­ди достовірні) й наводимо ці дані винятково з метою на­дати найбільш повну картину з розглянутого питання.

Мегалополіси. Розростання сусідніх агломерацій призводить до їх злиття, яке відбувається спочатку вздовж головних транспортних магістралей, а далі поширюється і на інші території. Ж.Готманн у 50-х роках досліджував цей процес на Атлантичному узбережжі США від Бостона до Вашінгтона і назвав таке "сузір'я" агломерацій "мегалополісом".

Представимо мегалополіси світу. Найбільший серед них — То-кайдо, сформувався на Тихоокеанському узбережжі Японії. Тут зо­середжено близько 60 % населення країни (близько 70 млн. жителів) і приблизно дві третини її промисловості.

Вздовж Атлантичного узбережжя США майже на 1000 км про­стягнувся мегалополіс Босваш, що охоплює 40 міських агломерацій і такі міста, як Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Балтімор, Вашінг-тон. Населення цієї "головної вулиці" Америки сягає 50 млн. (майже 20 % населення США), тут зосереджено 25 % промислового вироб­ництва країни.

Ще один мегалополіс США — Чипіттс, сформувався на півден­ному узбережжі Великих озер внаслідок злиття агломерацій Чікаго, Детройта, Клівленда, Піттсбурга. Він об'єднує 35 міських агломе­рацій і продовжується в Канаді агломерацією Торонто. Тут зосеред­жено 35 млн. жителів, а разом з Торонто — 40 млн. На Тихоокеансь­кому узбережжі зростає наймолодший мегалополіс США — Сансан, який включає Сан-Франціско, Велику Каліфорнійську долину, Лос-Анджелес та Сан-Дієго разом з їх супутниками. Населення Сансану сягає 20 млн. жителів.

У Канаді виділяється урбанізована зона, що простягається від Квебека до Віндзора майже на 1000 км і має ширину до 300 км. В її межах зосереджено 55 % населення країни та Понад 70 % її обробної промисловості.

Формуються мегалополіси і в Західній Європі. Серед них Анг­лійський — об'єднує агломерації Лондона, Бірмінгема, Манчестера, Ліверпуля та інших міст та Рейнський, що охоплює агломерації Ран-стад (Нідерланди), Рейн-Рур і Рейн-Майн (ФРН). У цих мегалополі­сах зосереджено по 30-35 млн. жителів. В Європі прослідковуються і більш потужні мегалополіси. Головний серед них охоплює п'ять країн Північно-Західної Європи з населенням 85 млн. жителів, зок­рема Південно-Східну Англію, Ранстад (Нідерланди), Рейн-Рур (ФРН), бельгійсько-французький урбанізований район Антвер­пен — Брюссель — Лілль, Паризьку агломерацію.

На півдні Китаю формується мегалополіс, що включає вільні економічні зони Шеньчжень і Чжухай, агломерації Гонконга (Сян­гана) і Гуаньчжоу. У Бразілії зростає мегалополіс Сан-Паулу — Ріо-де-Жанейро — Белу — Орізонте, в Єгипті — Каїр — Олександрія, в Індії — Калькутта — Асансол — долина р.Дамодар.

Недостатньо регульована урбанізація викликала певне занепо­коєння суспільства. Розробляються концепції й теорії по обмеженню та регулюванню зростання міст і міських агломерацій. Американсь­кий географ Б.Беррі розробив концепцію контрурбанізації (дезурба­нізації), що спирається на економічні методи регулювання процесів урбанізації. З 1960-1970-х років розпочався процес територіальної деконцентрації населення шляхом його відтоку з великих міст у приміські зони та випереджаючого зростання міст у периферійних районах. Такі тенденції спостерігаються в США та в деяких країнах Західної Європи.

Урбанізація являє собою процес поширення міського способу життя на сільську місцевість, який називають рурбанізацією, тобто урбанізацією сільської місцевості. Зростання міського населення відбувається трьома шляхами: 1) природний приріст міського насе­лення; 2) міграції населення з сіл у міста; 3) урбанізація сільських регіонів. Масовий перетік сільського населення в міста свідчить про гострі соціально-економічні диспропорції між  містом і селом, харак­терні для більшості країн.

Світові міста. У процесі глобалізації світового господарства проявились нові риси міжнародного поділу праці. Це тренди «розмивання» самодо­статності господарства окремих країн і формування єдиного світо­вого ринку; активізація міжнарод­них інвестиційних потоків і форму­вання єдиного світового ринку ка­піталу, яким оперують із порівня­но невеликої кількості найбільших фондових та електронних бірж; зро­стання ролі нових інформаційних технологій, які відіграють особли­во велику роль у розвитку науки, культури, а також в управлінні та фінансово-банківській діяльності. Відбулася істотна поляризація в розміщенні господарства світу: еко­номічна активність зосередилася в кількох десятках країн, які інтер­претуються науковцями як світовий «центр», та в ключових містах як «центру» так і «периферії», що на­були функцій управління світогос-подарськими процесами. З розвит­ком міжнародної інтеграції кордо­ни країн стають «прозорішими», але зростає значення і розширю­ються функції провідних (особли­во столичних) міст, господарство яких безпосередньо долучається до процесів міжнародного поділу праці. Отже, виник феномен «світових міст». З'явилася концепція і теорія «світових міст». Провідний її роз­робник Джон Фрідман виділяє 7 критеріїв, яким має відповідати світове місто:

·        мати порівняно велику кількість населення;

·        бути в усіх відношеннях важливим транспортним і комунікаційним вузлом, через який відбува­ються міжнародні зв'язки;

·        бути місцем зосередження офісів ТНК;

·        забезпечувати важливі міжна­родні функції і роботу різноманіт­них міжнародних організацій, конференцій тощо;

·        мати розвинуту сферу послуг;

·        зберігати значення провідно­го   центру   обробної   промисловості;

·        бути світовим фінансовим цен­тром, що особливо важливо.

Міста, що мають перелічені особливості, все більше спеціалізу­ються на фінансово-банківській діяльності світового масштабу і зо­середжують транспортно-логістичні функції опорних транспортних вузлів світу.

Тож географія вже існуючих світових міст і тих, які набудуть цьо­го статусу в майбутньому, більш за все визначається територіальною структурою світового фінансового ринку (особливо ринку цінних па­перів) та мережею світових комун­ікацій (див. карту).

Формується певна ієрархія сві­тових міст. Оскільки сучасне світове господарство має поліцент-ричну територіальну структуру, лідерами стали провідні багато­мільйонні міста трьох регіонів світу: Нью-Йорк (Північна Аме­рика), Лондон "(Європа), Токіо (АзіатсьКо-ТїїхоокеанськиіОкГ гіон — АТР). Другий ієрархічний  рівень займають Вашингтон, Чикаго та Лос-Анджелес у Північній Америці; Париж, Брюссель та Франкфурт-на-Майні в Європі. Третій — Цюріх, Амстердам, Відень, Мілан, Мадрид в Європі; Сан-Франциско, Торонто, Мехіко, Сан-Паулу, Буенос-Айрес тощо в Америці. До «ядра» АТР, крім То­кіо, входять Осака, Тайбей, Сеул, Сянган, Сінгапур та ін. Є важливі організаційні центри і в інших ре­гіонах: в Індії Мумбай (Бомбей), в Австралії — Сідней, в ПАР — Йо­ганнесбург тощо. В переліку світо­вих міст поки що немає жодного, яке було б розташоване на тере­нах постсоціалістичних країн. (Су­марна частка цих країн на світо­вому товарному ринку не пере­вищує 3,6—3,7 %, а на фінансово­му ринку — ще менша). Але із зміцненням економіки країн Центрально-Східної Європи шанси ста­ти «світовим» містом мають насам­перед столиці, які вже й нині зосереджують левову частку уп­равлінської та фінансової діяль­ності в своїх державах.