Конспект уроку з фізичної географії України Тема: Моніторинг навколишнього середовища

Тема: Моніторинг навколишнього середовища 

Мета: сформувати знання про зміст і організацію моніторингу навколишнього середовища, національну екологічну мережу України; сприяти формування навичок мислення високого рівня; виховувати екологічне мислення та екологічну культуру особистості.

Тип уроку: формування нових знань, вмінь навичок..

Обладнання: атлас, настінна карта, ілюстративний матеріал.

Опорні поняття: моніторинг навколишнього середовища, національна екологічна мережа України.

Хід уроку

I.  Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

«Географічна розминка»

1.               Які природоохоронні заходи проводяться в Україні?

2.               Які основні категорії природо-заповідного фонду України ви знаєте?

3.               Які особливі умови режиму охорони природи в природних та біосферних заповідниках, у національних природних парках?

III. Мотивація навчальної діяльності

«Учитель» Природоохоронні заходи потребують достовірної наукової основи, яка базується на системі спостережень та контролю за станом природного середовища. Упродовж сьогоднішнього уроку ми маємо з’ясувати зміст понять: моніторинг, природоохоронні заходи, екологічна мережа.

IV. Вивчення нового матеріалу

План

1.               Моніторинг навколишнього середовища.

2.               Національна екологічна мережа.

1.               1.     Моніторинг навколишнього середовища.

 «Словничок»

За допомогою підручника, довідників з’ясовуємо зміст поняття моніторинг.

Моніторинг — це система спостережень і контролю за станом природних і антропогенних ландшафтів, процесами та явищами, що в них відбуваються, для раціонального використання природних умов і ресурсів та їх охорони.

Залежно від розмірів території моніторинг поділяють на глобальний, регіональний, локальний (місцевий).

Глобальний моніторинг проводять у біосферних заповідниках.

Регіональний — на різноманітних станціях (гідрометеорологічних, аерологічних, морських, гідрологічних) і в стаціонарах України, полігонах спостережень за несприятливими для людей природними процесами (сейсмічними, зсувами, селями, сніговими лавинами), на озонометричних станціях, у ботанічних садах, дендрологічних і зоологічних парках.

Спостереження проводяться на науковій основі, за спеціальним програмами і методиками.

1.               2.     Національна екологічна мережа.

«Учитель» Заходи, які спрямовані на збереження та охорону навколишнього природного середовища, називаються природоохоронними заходами.

У залежності від об’єктів і характеру господарського впливу на природне середовище розрізняють заходи:

·                  промислово-технічні;

·                  агромеліоративні та агротехнічні;

·                  водогосподарські;

·                  урбаністичні;

·                  рекреаційні.

 «Творча лабораторія»

У малих творчих групах учні з’ясовують суть та зміст перелічених заходів. Готують презентаційні записи (прийом «шпаргалка»). Виступають з отриманими результатами роботи перед учнями класу.

 «Слово вчителя»

Національна екологічна мережа — це єдина просторова система, яка охоплює природні ландшафти, що особливо охороняються, природно-заповідні, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, поле- та водозахисні землі. Ї ї створюють для збереження природних ландшафтів. Елементами екологічної мережі є природні регіони (природні країни та їх природні області) та природні коридори (широтні і меридіональні смуги). Через широтні коридори здійснюються зональні міжландшафтні зв’язки. Меридіональні природні коридори формуються в долинах Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Західного Бугу, Сіверського Дінця. Своєрідний природний коридор утворюють прибережно-морські ПК Азовсько-Чорноморського узбережжя.

Для формування екологічної мережі України частина земель господарського використання належать до таких, що охороняються.

Передбачається, що національна екологічна мережа України увійде до Панєвропейської екологічної мережі, призначення якої збереження біологічного і ландшафтного різноманіття в країнах Європи.

Для поєднання екологічної мережі із загальноєвропейською планується створення спільних міждержавних природних регіонів і коридорів з природоохоронними територіями.

Наприклад, з Росією — національних природних парків «Меотида», «Донецький кряж», «Деснянсько-Старогутський», природних заповідників «Луганський» і «Яновський», з Білоруссю — Західнополіського біосферного заповідника, Рівненського заповідника, національного парку — «Прип’ять — Стохід», з     Польщею — біосферних заповідників — «Західно поліський», «Східні Карпати», «Розточчя», із Словаччиною — біосферного заповідника «Східні Карпати», з Румунією — Дунайського біосферного заповідника, з Молдовою — Нижньодністровського, Винницького природного парку.

V. Закріплення вивченого матеріалу

«Географічна розминка»

Учням пропонується коротко і швидко закінчити речення.

Моніторинг — це…

Природоохоронні заходи — це…

Екологічна мережа — це…

 «Проблемне питання»

Чи можуть природоохоронні заходи призвести до зміни природних ландшафтів?

VI. Підсумок уроку

«Асоціація»

Учням пропонується назвати асоціації, які виникають у них в результаті опанування матеріалу уроку.

VII. Домашнє завдання

1.               Опрацювати відповідний параграф підручника.

2.               Підготуватися до практичної роботи.

Конспект уроку з фізичної географії України Тема: природно-заповідний фонд

Тема: природно-заповідний фонд

Мета:закріпити знання про природні ресурси, дати поняття про природно-заповідний фонд України, розвивати вміння аналізувати інформацію, прищіплювати любов до навколишнього середовища.

Тип уроку: формування нових знань, вмінь навичок.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

IIІ. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності

IV. Вивчення нового матеріалу

Природно-заповідний фонд України — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти якi мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Державне управління природно-заповідним фондом України здійснює Державна служба заповідної справи. Закон України "Про природно-заповідний фонд України" дає класифікацію природного заповідного фонду, визначає режим, статус і завдання заповідних територій.

До природно-заповідного фонду України належать:

- природні території та об'єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

- штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Найвищий рівень заповідності мають природні заповідники, біосферні заповідники і національні природні парки. В них знаходиться велика кількість рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, які занесені до Червоної книги України.

Природні заповідники України — це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник — вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.

Біосферні заповідники України — природно-заповідні території міжнародного значення, в яких охороняється всі шари біосфери; і доступ до яких вкрай обмежений. В Україні знаходяться 4 біосферних заповідники. Україна разом з Польщею і Словаччиною першими в світі започаткували створення нового типу природозаповідної території — міжнародного біосферного заповідника Східні Карпати на пограниччі трьох держав.

Національні природні парки України — заповідні території, що є частиною природно-заповідного фонду України. В них дозволено вільний доступ туристів. В Україні станом на 2011 рік налічується 40 національних природних парків загальною площею більше 10000 км² (1,8% території), які розташовані у 12 з 24 областей і Автономній Республіці Крим. Також 21 жовтня 2010 року Сіверсько-Донецький природний парк було позбавлено статусу національного. Зараз ведуться активні роботи по створенню найбільшого в Україні національного природного парку "Подесіння".

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. Регіональний ландшафтний парк підкреслює природну своєрідність регіону, а також вказує на регіональний характер джерел фінансування діяльності парку.

Заказники — природоохоронні об'єкти. На відміну від заповідників можуть бути постійними або тимчасовими; у заказниках можливе часткове використання тварин, рослин та інших природних ресурсів. Залежно від харак­теру, мети організації і необхідності режиму охорони заказники поділяють на: ландшафтні,   лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні, карстово-спелеологічні. На території заказників обмежена або заборонена діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про них. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить меті і завданням заказників, проводять із дотриман­ням загальних вимог до охорони навколишнього природного се­редовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказниками, зобов'язуються забезпечити режим їх охорони та збереження.

Пам'ятка природи — природоохоронна територія, на якій розташований окремий унікальний природний об'єкт, який охороняється за своїм науковим, навчально-просвітницьким, історико-меморіальним або культурно-естетичним значенням. До пам'яток природи належать, наприклад, унікальні геологічні оголення, печери, водоспади, озера, метеоритні кратери тощо. Хоча пам'яткою природи може бути, наприклад, одне рідкісне дерево, в інших випадках вони вкривають території значних розмірів — ліси, гірські хребти, ділянки узбережжя і долин.

Ботанічний сад — науково-дослідницький та культурно-просвітницький заклад, в якому проводиться накопичення колекцій флори з метою її вивчення, збереження, культивування й акліматизації; пошук і добір рослин, перспективних для створення зелених насаджень і здійснення інших видів господарської діяльності; робота щодо збереження генофонду рослинного світу. У ботанічному саду створюються ділянки рідкісних і звичайних рослин, а також місцевої природної рослинності. Розрізняють ботанічний сад державного та місцевого значення.

Дендрологічний парк — територія, на якій на відкритому ґрунті культивуються деревні рослини. Парк, з колекцією різних порід дерев. Насадження в дендропарку зазвичай в стилі ландшафтого парку, можуть бути самостійними або входити до складу ботанічного саду. Розміщення рослин здійснюється за систематичною, географічною, екологічною, декоративною або іншими ознаками.

Зоопарк (зоологічний парк) — територія, спеціально створена людиною, з будівлями і обладнанням для утримання, збереження зникаючих видів та публічного показу тварин.

3а роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі. Станом на листопад 2009 до його складу входило понад 7200 територій та об'єктів загальною площею 2,8 млн га, що становить 4,% території держави. Це, зокрема, 17 природних та 4 біосферних заповідника, 19 національних природних парків, 45 регіональних ландшафтних парків, 3078 пам'яток природи, 2729 заказників, 616 ботанічних, зоологічних садів, дендропарків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 793 заповідних урочища. Незважаючи на це, площа природно-заповідного фонду в Україні є недостатньою і залишаться значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15 %. Площі природно-заповідного фонду України треба постійно розширювати. Це можна робити насамперед за рахунок ділянок, які менше змінені господарською діяльністю людини або територій, на яких трапляються види рослин і тварин, що занесені до Червоної книги.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Прийом «Мікрофон»

VI. Підсумки уроку

Прийом «Мене вразило»

Учні називають факти з матеріалу уроку, які їх найбільше вразили.

VII. Домашнє завдання

Опрацюйте текст підручника.

Конспект уроку з фізичної географії України Тема: використання та охорона природних умов і ресурсів. Природні ресурси та їх використання

Тема: використання та охорона природних умов і ресурсів. Природні ресурси та їх використання

Мета:закріпити знання про природні ресурси, дати поняття про їх класифікацію, розвивати вміння аналізувати інформацію, прищіплювати любов до навколишнього середовища, та раціонального використання їх.

Тип уроку: формування нових знань, вмінь навичок.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

IIІ. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності

IV. Вивчення нового матеріалу

Існують різні підходи до наукової класифікації природних ресурсів. Спочатку розглянемо добре відомий загальний поділ природних ресурсів за різними ознаками. Сьогодні все довкілля Землі перетворилось на єдиний інтегральний ресурс, який інтенсивно використовується людиною. За ознаками відносності, відтворюваності, замінності та вичерпності розрізняють такі види природних ресурсів: вичерпні та невичерпні (за швидкістю вичерпання); відновні та невідновні (за можливістю самовідновлення); замінні та незамінні (за можливістю заміни іншими ресурсами).

До невичерпних природних ресурсів належать водні, пов'язані єдиним кругообігом, ресурси атмосферного повітря і космічні ресурси. Вони невичерпні як фізичне тіло. Однак такі ресурси як вода і повітря, підвладні впливу технічного прогресу, а при сильному забрудненні можливе якісне виснаження цих видів ресурсів. Космічні ресурси, до яких належать сонячна енергія, енергія морських припливів, енергія вітру тощо, також можуть змінюватися під впливом господарської активності людини (зокрема, зміна складу атмосфери може спричинити зміну площі сонячної радіації). Заходи з охорони невичерпних ресурсів мають бути спрямовані на попередження і боротьбу з їх якісним виснаженням.

Вичерпні природні ресурси - це ресурси, що скорочуються у міру їх використовування. Дехто з дослідників вичерпні природні ресурси поділяє таким чином:

- невідновні (мінеральні, земельні ресурси);

- відновні (ресурси рослинного і тваринного світу);

- частково невідновні - це ті, швидкість відновлення яких нижча за рівень господарського споживання (орні ґрунти, ліси, регіональні водні ресурси).

Часто дуже важко провести чітку межу між відновними і невідновними ресурсами. Так, наприклад, рослини і тварини, якщо їх використовувати марнотратно, не піклуючись про наслідки, можуть повністю зникнути з лиця Землі. Отже, їх можна зарахувати до невідновних ресурсів. З іншого боку, рослинний і тваринний світ має здатність до самовідновлення і, за умов розумного використання, може бути збережений. Тобто ці ресурси відновні. Те саме можна сказати і про ґрунти. При раціональному господарюванні ґрунти можуть не тільки зберігатися, а навіть поліпшуватися та підвищувати свою родючість.

Невідновні ресурси характеризуються обмеженими запасами і використовувати їх можна лише раз. Поповнення цих ресурсів на Землі практично не можливе через відсутність умов, у яких вони виникли багато мільйонів років тому, або воно відбувається надзвичайно повільно. До таких ресурсів належать насамперед багатства надр. Охорона цих ресурсів зводиться до економного витрачання і розвідування нових запасів, заміни більш дефіцитних ресурсів менш дефіцитними. Причому економне витрачання передбачає не зменшення видобутку, а його раціоналізацію, тобто запобігання втратам під час видобутку, транспортування і переробки.

До відновних природних ресурсів належать: земельні (родючість ґрунту), біологічні (ліс, природні харчові угіддя, фауна суші й водного середовища) та окремі компоненти атмосфери (кисень, азот тощо). Іноді при безгосподарному використанні деякі види відновних ресурсів можуть перейти у розряд невідновних або їх відновлення потребуватиме порівняно більше часу. Наприклад, родючість ґрунтів, яка підвищується при їх раціональному використанні, може значно погіршитися за неправильних способів обробки, а ерозія, яка при цьому виникає, часто фізично зменшує ґрунтовий покрив. Те саме можна стверджувати і про ресурси рослинного і тваринного світу - їх хижацьке використання порушує здатність біологічних систем до самовідтворення, і тоді ці ресурси стають практично невідновними.

Отже, в багатьох випадках відновність або невідновність природних ресурсів залежить від ставлення до них людини. Головним в охороні відновних ресурсів є забезпечення постійної можливості їх відновлення, тоді вони служитимуть людині майже вічно. Можливість невичерпного використання цих ресурсів забезпечується тим, що в кожний певний відрізок часу (скажімо, за рік) вони розглядаються як обмежені ресурси, користуватися якими слід чітко регламентовано. У цьому полягає основний принцип їх охорони.

Реальні природні ресурси використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства. Можна виділити ще таку категорію, як потенційні ресурси, які, хоч і потрібні суспільству, але не можуть бути залучені з якихось причин, наприклад, через недостатню технічну оснащеність виробництва. Яскравим прикладом є водні ресурси: вода дефіцитна не тому, що її мало (величезні запаси води містить Світовий океан), а тому, що не вся вона може бути поки що використана у виробництві (наприклад, солоні води морів і океанів). Потенційні ресурси можуть переходити у реальні - морська вода там, де є опріснювачі, вже стала реальним ресурсом. Ліси - це реальні ресурси, але в деяких недоступних районах вони стають потенційними. Природні ресурси, залишаючись величиною постійною, можуть набувати нового значення залежно від зміни технічного рівня виробництва і з потенційних перетворюватися на реальні.

Крім цього, за можливістю заміни природні ресурси поділяють на замінні (наприклад, метали можна замінити керамікою, пластмасами) та незамінні (прісна вода для пиття, атмосферний кисень для дихання). Незамінні ресурси не можуть бути замінені іншими ні зараз, ні у майбутньому, ні практично, ні теоретично.

У міру виснаження невідновних ресурсів значно збільшується технологічна складність та енергоємність їх видобування, тому знижується економічна ефективність ресурсів. Уже сьогодні розробляють руду, яка вміщує менш, ніж 0,2 %, кольорових металів. Проблема є навіть не тільки і не стільки у фізичному виснаженні ресурсів, скільки в економічній та екологічній недоцільності їх добування. Тенденція до зменшення запасів відновних ресурсів виникла внаслідок зростання темпів і масштабів їх використання. На сьогодні ліси знищені приблизно на 60 % їх первісної площі; за останні 50 років внаслідок ерозійних процесів та змиву поверхні ґрунту ресурс ґрунтів зменшився у середньому не менш, ніж на 25 %. Дедалі більше земель відчужується для будівництва гідроелектростанцій, промислових підприємств, доріг тощо.

Фактично будь-який елемент природи одночасно є і ресурсом, і умовою виробничої та іншої діяльності суспільства. Наприклад, ліс е умовою для більшості підприємств, але для лісової промисловості він стає ресурсом. Практично всі природні ресурси є вичерпними абсолютно або відносно, якщо вони використовуються досить тривалий час з високою інтенсивністю. На сучасному етапі взаємодії природи і суспільства можна говорити лише про умовну невичерпність деяких природних ресурсів, принципово вичерпних або вичерпних відносно. Біологічні ресурси, які вважаються невичерпними внаслідок здатності до самовідтворення, насправді є вичерпними у разі дуже високої інтенсивності їх використання, що перевищує швидкість їх самовідновлення. Усе це дає змогу зробити такий практичний висновок: є абсолютна або відносна межа ступеня використання будь-якого ресурсу, що і називається його вичерпністю у широкому розумінні.

Підсумовуючи, можна всі реальні і потенційні природні ресурси за характером вичерпності поділити на такі групи:

- ті, які не відновлюються нині або відновлюються зі швидкістю, значно меншою за швидкість їх прямого використання; ці ресурси можуть бути повністю вичерпані (кам'яне вугілля, нафта й газ, родючість ґрунту тощо);

- ті, які відтворюються з високою інтенсивністю (це всі живі організми, кисень); можуть бути практично невичерпними за умови правильного співвідношення інтенсивності використання та швидкості їх відтворення;

- ті, які безперервно надходять до Землі (сонячна та припливно-відпливна енергія, радіохвилі космічних тіл); можуть стати вичерпними у разі повного використання тієї їхньої частини, яка є необхідною для нормального розвитку планетарної природи.

У тому ж сенсі реальні та потенційні природні ресурси за здатністю до відтворення можна поділити на такі групи:

- принципово невідтворювані - ресурси, які надходять до Землі з Космосу (сонячна радіація), та ті корисні копалини, що були утворені у попередні геологічні епохи;

- реально невідтворювані - ресурси, швидкість відтворення яких у багато разів нижча за швидкість їх використання (корисні копалини, що утворилися в наш час, якість води й повітря, ґрунти, популяції організмів, доведені до критичної чисельності);

- відтворювані - ті ресурси біосфери, що раціонально використовуються та мають здатність до швидкого самовідтворення (місцеві запаси води при збереженні природних умов, які їх визначають, запаси відкладень солей у деяких затоках тощо).

Є ще багато варіантів класифікацій природних ресурсів; розглянемо ті з них, які враховують погляд екології. Однією з таких є генетична класифікація, відповідно до якої природні ресурси поділяють на такі групи:

o Мінеральні ресурси - природні речовини мінерального походження, що використовуються у господарстві як різні види сировини або джерела енергії.

o Земельні ресурси - землі, що використовуються або можуть бути використані у різних галузях господарства; вони характеризуються територією, якістю ґрунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Є основою розміщення господарських об'єктів, головним засобом виробництва у сільському і лісовому господарстві, де використовується родючість ґрунтів.

o Водні ресурси - у це поняття в широкому розумінні входять води річок, озер, водосховищ, каналів, морів і океанів, підземні та ґрунтові води, вода гірських і полярних льодовиків, атмосферні води, а також самі водні об'єкти (річки, озера, моря тощо); вони використовуються для судноплавства, гідроенергетики, рибного господарства, рекреації та ін.

o Ресурси атмосфери - ресурси, пов'язані з газовим складом атмосфери як результатом історичного розвитку земної кулі.

o Кліматичні й агрокліматичні - це ресурси, сприятливі для життя, праці, ведення сільського господарства (температура, вологість, опади, тиск).

o Вторинні ресурси - відходи у разі їх використання як вторинної сировини.

o Біологічні - ресурси флори і фауни, найважливішою властивістю яких є здатність до самовідновлення на основі обміну речовин.

o Генетичний фонд - заповідники та інші засоби збереження видової різноманітності довкілля як ресурсу для забезпечення рівноваги біосфери, виведення нових продуктивних сортів рослин і тварин.

Природні ресурси доцільно класифікувати не тільки за генетичною ознакою, а й за функціональною. Усі природні ресурси, зважаючи на функції природно-ресурсного потенціалу, типові для кожної конкретної території, за функціональною класифікацією природних ресурсів можна поділити на такі групи:

o Сировинні ресурси вилучаються з природного середовища і споживаються людиною як сировина для матеріального виробництва і кінцевих продуктів споживання (корисні копалини, ліс тощо).

o Енергетичні ресурси споживаються з вилученням і без вилучення для виробітки теплової та електричної енергії (паливні, енергія вітру тощо).

o Ґрунтові ресурси вилучаються частково та споживаються як основний засіб виробництва у сільському і лісовому господарстві (родючість).

o Інженерно-геологічні ресурси споживаються як окремі властивості літосфери при будівництві і розміщенні різних об'єктів інфраструктури (інженерно-геологічні умови урбанізованих територій, придатність геологічного середовища для інженерного освоєння).

o Культурно-естетичні і наукові ресурси (окремі об'єкти і природні комплекси).

Мінеральні ресурси після завершення їх розвідки і видобутку, а також біологічні ресурси, навіть вода та повітря, стають сировиною для різноманітних галузей господарства. Сировинні матеріали, які використовуються у виробництві, перетворюються вже на економічні ресурси суспільства - капітал, трудові, інтелектуальні ресурси та можливості менеджменту. Зрештою, використані природні ресурси після певної технологічної обробки постають перед нами у вигляді знарядь, засобів праці та різноманітних матеріальних благ.

Розміщені природні ресурси на Землі вкрай нерівномірно. Не тільки окремі країни, а й великі регіони різняться за рівнем їх забезпеченості. Але і у тому випадку, коли природних ресурсів у тій чи іншій країні мало, це не означає, що країна приречена на бідність, адже економічні ресурси кожної країни вимірюються не тільки кількістю наявної нафти, газу чи навіть родючих ґрунтів, велике значення мають людські ресурси, працездатність населення, рівень його підготовки та майстерності, наявність науково-технічних ідей, досвід менеджменту і, нарешті, наявність у країні капіталу. Як приклад можна назвати Японію, яка досягла блискучих економічних результатів, маючи вкрай обмежену природно-ресурсну базу.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Прийом «Мікрофон»

VI. Підсумки уроку

Прийом «Мене вразило»

Учні називають факти з матеріалу уроку, які їх найбільше вразили.

VII. Домашнє завдання

Опрацюйте текст підручника.

Конспект уроку з фізичної географії України Тема: Азовське море

Тема: Азовське море

Мета: сформувати в учнів знання про особливості розташування, розміри, глибини, елементи берегової лінії, найбільші острови, пів­острови, коси, затоки, протоки, природні умови Азовського моря; про стан природних ресурсів Азовського моря, проблеми їх використан­ня і охорони; сприяти формуванню в учнів екологічної свідомості; продовжити формувати вміння працювати з різними джерелами гео­графічної інформації.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: фізична карта України, атлас,

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

Прийом «вірю — не вірю»

• Чи вірите ви, що Чорне море омиває територію України на півдні.

• Чи вірите ви, що Кримський півострів — найбільший півострів у Чорному морі?

• Чи вірите ви, що Дунай впадає в Чорне море?

• Чи вірите ви, що солоність Чорного моря 17–18 ‰?

• Чи вірите ви, що Південний берег Криму можна ефективно ви­користовувати як рекреаційну зону?

• Чи вірите ви, що Чорне море може загорітися, як це стверджує К. Чуковський у своїй казці?

IIІ. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності

Учитель. Природній об’єкт, який ми вивчатимемо сьогодні, ха­рактеризується як наймілкіше море на Землі. Азовське море разом з Чорним морем омиває територію країни на півдні і є її «морськими воротами».

IV. Вивчення нового матеріалу

Азовське море — наймілководніше на Землі, але багате на рос­линність і тваринний світ. Утворилось і набуло сучасного вигляду в пізньочетвертинний час. Берегова лінія своєрідна. На півночі чітко оформились морські коси: Крива, Білосарайська, Бердянська, Оби­тічна, Федотова. На заході море від Сиваша відокремлене піщаним баром завдовжки до 110 км, відомим під назвою Арабатська стрілка.

У морі багато заток і лиманів. Найбільші затоки — Таганрозька, Темрюцька, Арабатська, Бердянська, Обитічна. Найбільші лимани — Молочний, Утлюцький. Клімат характеризується рисами континентальності, через незна­чну площу акваторії. Взимку відчутний вплив сибірського антицикло­ну, що зумовлює сильні північно-східні та східні вітри.

Середня температура повітря в січні +3… –5 °С, але бувають морози до –25 °С. У червні середня температура піднімається до +23… +25 °С за безхмарної погоди. Взимку море замерзає, нерідко на 4–5 місяців. Поблизу берегів товщина криги досягає 90 см. Влітку верхній шар води прогрівається до + 25… +30 °С та більше. Кількість опадів за рік збільшується із заходу на південний схід від 300 до 500 мм. Вода в морі рухається проти годинникової стрілки із швидкістю від 10–20 до 125 см/с під час тривалих штормів), через це коси спрямовані в тому самому напрямі. Прозорість води зменшується від 8 м у пів­денній частині моря до 0,5 м у Таганрозькій затоці, що зумовлене хвильовими процесами та значною кількістю планктону.

Солоність моря в середній частині близько 12–14 ‰, проте в Та­ганрозькій затоці (Росія) вона зменшується до 2–5 ‰, а в Сиваші зростає до 250 ‰. Зростання солоності моря останнім часом пов’язане із зменшенням стоку річок, значна частина якого використовується на господарські потреби.

В морі налічується 155 видів представників зооплактону. Влітку тут спостерігається світіння води, що зумовлене ночесвітками — ноктилу­ками. На всій площі дна моря ростуть зелені, бурі, червоні водорості, морська трава. Цьому сприяє прогрівання води і освітлення дна моря влітку. Донедавна в морі було багато риби. Цьому сприяла велика щільність фітопланктону і зоопланктону. Тут живе близько 80 видів риб, виловлюють кефаль, анчоус, севрюгу, бичків, оселедців, судака, тюльку, хамсу, камбалу, прісноводних — ляща, коропа, судака, тарань. Живе в морі і представник ссавців — дельфін азовка.

За останні роки загострилась екологічна ситуація. Це пов’язане як із діяльністю промислових об’єктів на узбережжі, так і з аваріями суден в акваторії.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Виконання самостійної роботи

1 Дайте визначення поняттям  «природна зона», «ландшафт»( «висотна поясніть», «ґрунт»)

2. Схематично зобразіть межі України та нанесіть на неї фізико-географічні райони

3. Опишіть зону лісостепу (степу) України

VI. Підсумки уроку

Прийом «Роблю висновок»

Заключне слово учнів

VII. Домашнє завдання

Опрацюйте текст підручника.

Конспект уроку з фізичної географії України Тема: Природні комплекси морів, що омивають Україну. Чорне море

Тема: Природні комплекси морів, що омивають Україну. Чорне море

Мета: сформувати в учнів знання про особливості розташування, розміри, глибини, елементи берегової лінії, найбільші острови, пів­острови, коси, затоки, протоки, природні умови Чорного моря; про стан природних ресурсів Чорного моря, проблеми їх використання і охорони; сприяти формуванню в учнів екологічної свідомості.

Тип уроку: формування нових знань, вмінь навичок.

Обладнання: фізична карта світу, фізична карта України,

Географічна номенклатура: Чорне море, Азовське море, Керчен­ська протока, затоки — Каркінітська, Джарилгацька, Тендрівська, Ягорлицька, Каламітська, Феодосійська, лимани — Дніпровський, Дністровський, Тилігульський, Куяльницький, Хаджибейський, Бу­дацький, острови — Джарилгач, Довгий, Березань, Зміїний.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

Прийом «Естафета»

• Згадайте, води яких морів омивають територію України.

• Згадайте протяжність морських кордонів України.

• Згадайте, з якими державами Україна має морські кордони.

IIІ. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності

Учитель. Перед нами завдання упродовж уроку охарактеризувати природні особливості Чорного моря. З’ясувати, які взаємозв’язки існують між природними компонентами цього природного комп­лексу.

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Прийом «Діалогічна бесіда»

Вчитель разом з учнями характеризує особливості географічного положення Чорного моря. За допомогою довідників з’ясовують його основні фізичні параметри (протяжність з півночі на південь, із заходу на схід, глибини (середня, максимальна), протяжність берегової лінії.

2. Розповідь вчителя про особливості рослинного та тваринного світу Чорного моря.

3. Прийом «Поміркуємо разом»

Учні разом з вчителем з’ясовують:

• які ресурси Чорного моря можна ефективно використовувати для господарства;

• називають проблеми регіону;

• пропонують шляхи найефективнішого, на їх думку, використання рекреаційних ресурсів.

Основні моменти нового матеріалу

Чорне море є внутрішньоконтинентальним морем Атлантичного океану. Омиває береги України, Росії, Грузії, Румунії, Болгарії, Ту­реччини.

На північному сході Керченською протокою сполучається з Азов­ським морем, на південному заході протокою Босфор — з Мармуровим морем.

Основні фізичні параметри: протяжність з півночі на південь — 624 км, із заходу на схід — 1167 км; площа акваторії — 422 тис. км2; глибини (середня — 1271 м, максимальна — 2245 м); протяжність берегової лінії — 4090 км, у межах України — 1560 км.

Береги Чорного моря (тут і далі мова йде про особливості моря в межах України) від гирла Дунаю на заході до Керченської протоки на сході — низовинні. Гористі лише береги південної частини Кримсько­го півострова. Берегова лінія розчленована затоками (Каркінітська, Джарилгацька, Тендрівська, Ягорлицька, Каламітська, Феодосійська тощо) та лиманами (Дніпровським, Дністровським, Тилігульським, Куяльницьким, Хаджибейським, тощо).

Островів у Чорному морі мало, вони невеликі за розмірами, біль­шість з них розташовані поблизу берегів. Найбільші острови: Джарил­гач, Довгий, Березань, Зміїний.

Чорне море розміщене в скидовій западині. Опускання його дна триває й тепер. Глибина Чорного моря найбільша біля Південного узбережжя Криму — до 1000–2000 м (на відстані 7–29 км від берега). Північно-західна частина Чорного моря мілководна. Глибини тут не перевищують 100–120 м (середня менша 25 м).

Солоність води в північно-західній частині Чорного моря стано­вить 13—14 ‰ через велике надходження прісної води, яку приносять річки, поблизу Південного берега Криму — близько 16 ‰.

Вода Чорного моря (єдиного з усіх морів світу) з глибини 120–200 м насичена сірководнем. Процентний вміст його збільшується з глибиною. Сірководень виділяється під час розкладання органічних речовин, що містять сірку, та внаслідок життєдіяльності бактерії родумікроспора. У межах поширення сірководню життя майже немає. У зв’язку з посиленням несприятливих антропогенних факторів спо­стерігається тенденція до підвищення шару сірководню, що небезпечно для всього живого.

Температура води на поверхні північно-західної частини моря взимку становить +0,4… +8,4°, влітку +23... +25 °С. Узимку море біля берегів, затоки та лимани вкриваються тонкою кригою. Льодостав триває близько місяця.

Пізньої осені і особливо взимку море дуже бурхливе: в цю пору над ним панують насамперед північно-східні вітри, які супроводжуються зниженням температури повітря і часто викликають шторм. Влітку над морем переважає ясна погода.

Рослинний світ Чорного моря — водорості. У північно-західній частині моря є величезне скупчення червоних водоростей — філофори (філофорне поле Зернова). Зустрічаються й інші види водоростей: зостера, цистозира, ульва. З філофори видобувають агар-агар, який використовується в кондитерській, текстильній промисловості, в мікро-біології. Ульва може уживатися як їжа.

Тваринний світ представлений багатьма безхребетними. З кишко­вопорожнинних найчастіше зустрічаються медузи аурелія і коренерот. Серед молюсків широко розповсюджені мідії, є устриці, гребінці тощо. Деякі з них мають промислове значення. З ракоподібних зустрічаються краби (кам’яний, зелений тощо), різні види креветок.

Серед риб (180 видів) промислове значення мають бички, хамса, скумбрія, кефаль, оселедці, камбала, ставрида. У Чорному морі спо­стерігаються масові міграції риб. На початку літа риба з Середземного моря (хамса, скумбрія, тунець тощо) і південної частини Чорного моря, де вона зимує, йде на відгодівлю в північну частину моря і че­рез Керченську протоку в Азовське море, а восени — у зворотному напрямку.

З великих ссавців поширені дельфіни-білобочки, зрідка зустріча­ються білочереві тюлені.

На узбережжі моря розташовані порти Одеса, Іллічівськ, Се­вастополь, Миколаїв, Херсон, Ялта, Феодосія, Керч, які відіграють значну роль у внутрішніх та зовнішньоторговельних в’язках країни.

На берегах Чорного моря є багато морських курортів.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Прийом «Мікрофон»

• Назвіть факти, які характеризують географічне положення Чорного моря

• Назвіть чинники, що впливають на формування клімату акваторії Чорного моря.

• Поясність, чому солоність Чорного моря менша, ніж Середземного моря, хоча вони й сполучені протокою.

VI. Підсумки уроку

Прийом «Мене вразило»

Учні називають факти з матеріалу уроку, які їх найбільше вразили.

VII. Домашнє завдання

Опрацюйте текст підручника. Випереджальне завдання з теми «Азовське море».