Конспект уроку з соціально-економічної географії світу Тема: узагальнення та систематизація отриманих знань

Тема: узагальнення та систематизація отриманих знань

Мета: узагальнити отримані знання за курс вивчення предмету протягом року, систематизувати отримані знання, розвивати вміння аналізувати та висловлювати свою думку

Тип уроку: узагальнення і систематизації знань

ХІД УРОКУ

1.Організаційний  момент

2. Актуалізація опорних знань вмінь учнів

3. Мотивація  навчальної і пізнавальної діяльності учнів.

4. Повторення вивченого матеріалу

5. Підбиття підсумків  уроку

6. Домашнє завдання

Конспект уроку з соціально-економічної географії світу Тема: загальна характеристика країн Океанії

Тема: загальна характеристика країн Океанії

МЕТА : сформувати в учнів знання про основні раси і народи населення Австралії і океанії , особливості його формування , динаміку , і розміщення ; вдосконалювати практичні роботи з тематичною картою ; сприяти розвитку уваги , пам’яті , логічного мислення , вміння працювати в групах ; закріпити практичні навички учнів аналізувати політичну карту материка та показати зв’язки України з країнами африканського континенту розвивати навички самостійної роботи з  додатковими джерелами географічних знань ; виховувати толерантне ставлення до представників усіх рас і народів .

Тип уроку :урок формування нових знань , вмінь , навичок .

Обладнання :, політична карта світу , атласи 

ХІД УРОКУ

1.Організаційний  момент

2. Актуалізація опорних знань вмінь учнів

3. Мотивація  навчальної і пізнавальної діяльності учнів.

4. Вивчення нового матеріалу.

Площа — 806,454 тис. км².

Населення — 6736,5 тис. осіб (без Нової Зеландії).

Океанія — це макрорегіон, який формують острови південно-західної і центральної частини Тихого океану. Більшість островів згруповані в архіпелаги. Вони тягнуться вздовж берегів Азії та Австралії між 28° півн. ш і 52° півд. ш. і 130° сх. д. і 109° зах. д., простягаючись з півночі на південь на 10 500 км, а зі сходу на захід — 14 000 км. Вся Океанія нараховує понад 1( тис. розсіяних островів. Проживає тут близько 7 млн. осіб, щільність населення невисока — дещо перевищує 8 осіб/км². Кількість незалежних держав — 12 (без Нової Зеландії).

Загальна характеристика. Океанію традиційно ділять на три історико-етнографічні частини: Меланезію, Мікронезію і Полінезію (рис. 40). Вперше такий поділ здійснив французький мореплавець Юлій-Себастьян-Цезар Думон д'Урвілл ще на початку XIX ст.

Назва Меланезія (від грецького слова "melas", що означає "чорний" та "nesos" — "острів") пов'язана з переважанням чорношкірих мешканців. До її складу входять Нова Гвінея, архіпелаг Бісмарка, острови Д'Антракасто архіпелаг Луїзіада, Соломонові Острови, острови Санта-Крус, Нові Гебріди (держава Вануату), острови Нової Каледонії та ін. Найбільшу територію займає Нова Гвінея, яку деякі автори відносять до Океанії.

Мікронезія названа так через малі розміри островів переважно коралового, а також вулканічного походження. Вона займає північно-західну частину Океанії, до якої входять Маріанські і Маршаллові острови, а також острови Кірібаті і Каролінські острови. Острови Мікронезії розсипані по величезній акваторії Тихого океану площею 14 млн. км².

У східній частині Тихого океану, в межах умовного трикутника, розташовані багаточисельні острови Полінезії (з давньогрецької означає "багато островів"). До її складу входять Гавайські острови, острови Самоа, Тонга, острови французької Полінезії, острови Кука, острів Пасхи та ін. Останніми роками чимало краєзнавців Нову Зеландію не відносять до групи країн Океанії. Можливо, це пов'язують з її віддаленим розташуванням відносно основної групи тихоокеанських островів, а можливо — із рівнем розвитку, який є значно вищим, ніж у будь-якій іншій країні Океанії. Островитяни Полінезії мають багато спільного з культурою острова Фіджі, тому цей острів слід вважати перехідним від Полінезії до Меланезії.

Океанія здавна цікавила представників західної цивілізації. Різноманітність тихоокеанського середовища, зумовленого замкнутим острівним розташуванням, зі своєрідними материково-океанічними і океанічними фізико-географічними комплексами, етногеографічними особливостями, є справжньою лабораторією для соціокультурних досліджень.

Одним із відомих дослідників Океанії був українець за походженням Микола Миклуха-Маклай, який у 1879 р. побував на островах Нової Каледонії, Нових Гебрідів, Банксової Групи, Санта-Круз, Адміральських, Тробріандських, Соломонових, Люізайдських та вздовж південно-східного узбережжя Нової Гвінеї, а в 1880 р. відвідав деякі острови Торрезової протоки і східне узбережжя Австралії.

Політична карта Океанії до середини XX ст. визначалося особливими інтересами п'яти найбільших метрополій: Австралії, Франції, Великобританії, Нової Зеландії і США. У 1960-х роках розпочинається нова епоха для Океанії — розпад колоніальної системи. Дві найбільші території, що перебували під протекторатом ООН — Західне Самоа і Науру — стали першими країнами, які отримали незалежність відповідно у 1962 і 1968 рр. Залежні в минулому острови Кука в 1965 р. та Ніусанс у 1974 р. стали самоврядними у добровільному союзі з колишньою метрополією — Новою Зеландією. В 1975 р. Австралія, як країна у складі співдружності, з територіальними інтересами в Меланезії, відмовилась від своїх прав над Папуа, котрі вони отримали від Великобританії ще на початку XX ст., володіючи північно-східною частиною Нової Гвінеї. Невдовзі тут утворилася незалежна держава Папуа — Нова Гвінея.

Британські Фіджі та Тонга отримали незалежність від Сполученого Королівства у 1970 р. Інші колонії Великобританії стали вільними у наступні роки: Соломонові Острови і Тувалу — в 1978 р.; острови Кірибаті — у 1979 р., а Нові Гібридські острови, якими британці управляли спільно з французами, — у 1980 р., останні скоро стали незалежною державою — Республікою Вануату.

Франції досі належать такі території, як Французька Полінезія, Нова Каледонія, Валліс і Футуна. Кожна з вказаних територій має місцеву автономію і представляється у французькому парламенті виборними делегатами. Правда, у Французькій Полінезії і Новій Каледонії відбуваються рухи за повнішу автономію.

США домінують у північній частині Тихого океану. Гавайські острови в 1959 р. стали п'ятдесятим штатом США. Іншими американськими територіями є Гуам і (Східне) Самоа. Більшість островів Мікронезії згідно з рішенням ООН у 1947 р, були віддані під опіку СІНА. Північні Маріанські острови прийняли статус території співдружності зі США, Такі політичні одиниці, як Республіка Бісау (Белау), Федеративні Штати Мікронезії (Косрае, Понпей, Трук, Яп) і Республіка Маршаллові Острови, були прийняті в 1981 р. у Федеративні Штати Мікронезії та Маршаллових Островів. Кожна з цих країн стала частиною вільної асоціації зі США. Останньою у 1994 р. отримала незалежність країна Палау.

Дві периферійні території, зокрема Західна Нова Гвінея, що була колонією Нідерландів, з 1963 р. відійшли до Індонезії і стали її провінцією, отримавши назву Іріан-Джая, а острів Пасхи зорієнтований на чилійські інтереси.

Отже, основні зміни політичної карти Океанії відбулися в XX ст. Водночас ця територія залишається важливим стратегічним макрорегіоном світу і в XXI ст., бо тут перетинаються політико — економічні інтереси багатьох держав Європи, Азії, Америки.

Фізико-географічні особливості Океанії. Острови Океанії класифікуються за походженням на континентальні і океанічні. Перші асоціюються з древньою континентальною платформою Азії і Австралії. Так, Торресова протока, що розділяє південну частину Нової Гвінеї і північні береги Австралії, утворилася не раніше як 5-11 тис. років тому, будучи в тектонічному відношені єдиною древньою Австралійською платформою. Рельєф великих континентальних островів, що розташовані ближче до Австралії (Меланезія), переважно гористий і сильно розчленований. У Новій Гвінеї знаходиться найвища гора у всій Океанії — Джая (5029 м.).

Океанічні острови, що знаходяться в центральній та східній частинах Тихого океану, вирізняються вулканічним походженням, будучи вкритими магматичними лавами та іншими продуктами виверження, вік яких сягає сотень тисяч і мільйонів років. Чимало островів є діючими вулканами. До вулканічних островів відносяться: південно-східна частина Гавайських островів, Маркізькі, Самоа, низка островів із групи Каролінських, Маріанських, острів Пасхи та ін. Вулканічні острови переважно гористі із обривистим узбережжям. У тропічних і екваторіальних водах Океанії багато островів, що мають біогенне походження — це коралові острови. їх виникнення пов'язане із життєдіяльністю вапнякових водоростей і коралових поліпів (Тувалу, Гілберта, Маршаллові). Переважають корали на островах Кароліни, Кука, Туамоту, Лайн, Фенікс.

Корисні копалини островів Океанії пов'язані з особливостями геологічної будови. Острови континентального походження (Нова Гвінея, Нова Каледонія) багаті на залізо, мідь, золото, свинець, цинк, срібло, платину. В осадових породах цих островів зустрічаються кам'яне вугілля, нафта, природний газ. Найбагатшою на мінеральні ресурси є Нова Каледонія. Тут знаходиться одне із найбільших родовищ нікелю у світі. На острові Буґенвіль містяться значні поклади мідних руд.

Ґрунти островів Океанії дуже різноманітні. Вони залежать від складу порід, впливу температури, опадів та органічних впливів на поверхню. Ґрунти островів коралового походження є найменш сформованими, тобто молодими. Вони малопотужні, часто щебенисті або супіщані. Такі ґрунти не відзначаються особливою родючістю, вони найчастіше використовуються для вирощування кокосових пальм.

На островах вулканічного походження формуються ґрунти суглинкового складу яскраво-червоного або червонувато-бурого відтінків. Ці ґрунти вважаються родючими.

Ґрунти островів континентального походження за мінеральним складом і вмістом гумусу є найродючішими в Океанії. У Новій Гвінеї їх використовують для закладання плантацій кави, какао і деяких інших тропічних культур.

Рослинний світ Океанії багатий і різноманітний. На островах Нова Гвінея, Бісмарка, Луїзіада, Нова Каледонія, Фіджі, Тонга, Самоа, Малайський Архіпелаг переважають панданусові, пальмові, фікусові, лаврові, бобові, дзбаноподібні тропічні сімейства. Острови, що знаходяться на південний схід від Австралії, включаючи Нову Зеландію, вкриті вічнозеленими породами дерев, деревоподібними папоротями, а також хвойними деревами південних порід.

Гавайські острови дуже багаті на різні види папоротників. Вони першими заселяють вулканічні породи. Зростають тут також пальми, орхідеї.

Тваринний світ дуже збіднений і одночасно — ендемічний. Майже повністю відсутні ссавці. Зате багато птахів: смітникові кури, казуари (страусоподібні), райські птахи, папуги, летучі миші — крилани та ін.

Клімат вказаної території — океанічний, піддається впливу низьких широт і, звичайно, моря. Води Тихого океану протягом року мають плюсові температури — від 28°С на екваторі до 20~25°С у тридцятих широтах. Лише на відстані 50° півд. ш. температура знижується до +6 +9°С в серпні і близько +12°С у лютому. Річні амплітуди океанічних вод незначні. Регіональна відмінність у кліматі найперше пов'язана з опадами. У цьому випадку фактор висоти над рівнем моря, географічної довготи і широти відіграють дуже важливу роль, оскільки ці території можуть відноситися до різних систем повітряної циркуляції, що домінують в Тихому океані. Тайфуни найчастіше трапляються у Західній Мікронезії з липня до листопада, а на південь від екватора вони формуються на 4-6 місяців пізніше. Ці вітрогони поєднуються з великими опадами і високими океанічними хвилями, завдаючи шкоди посівам, будівлям переважно островів коралового походження.

Населення. Вважається, що люди вперше проникли на територію Океанії понад 30 тис. років тому. Вони поселилися на Новій Гвінеї і, напевне, були вихідцями з Південно-Східної Азії.

Друга хвиля мігрантів, які з'явились на острові значно пізніше, за расовим складом і способом життя майже не відрізнялась від палеопапуасів. Названі поселенці на Новій Гвінеї і деяких інших островах в основному займалися збиральництвом та полюванням.

Приблизно 10 тис. років тому на Нову Гвінею з Малих Зондських Островів проникли нові переселенці. За свідченням спеціалістів, усі ці народи, яких називають неопапуасами, вже мали досконаліші знаряддя праці, зокрема сокиру та інші пристосування, що використовувались для вирубування лісу і примітивного землеробства. Папуаси проникли, крім Нової Гвінеї, на Архіпелаг Бісмарка, Соломонові Острови, Острови Санта-Крус та ін.

Помітну міграційну хвилю (5-6 тис. років тому) сформувала нова група людей, які належали до австранезійської сім'ї і антропологічно, найвірогідніше, відносились до південних монголоїдів. Вони розселились на Новій Гвінеї, на Архіпелазі Бісмарка, північно-західних Соломонових Островах, Нових Гібридах, Новій Каледонії, островах Луайоте. Австранезійці відрізнялися від папуасів більш високим рівнем господарського розвитку. Надавали перевагу землеробству. Вирощували картоплю і займалися свинарством.

Деякі зміни в етнічну мозаїку Океанії внесли вихідці з Європи, а з кінця XVIII ст. і американці. На деяких островах утворилися прошарки метисів.

Територія Океанії досить різна за расовими і мовними особливостями. Так, полінезійці є найбільш однорідними у мові, звичаях та зовнішньому вигляді. Вони найбільше займаються рибальством і збиральництвом. Це вплинуло і на специфіку їхнього духовного життя. Мікронезія, в свою чергу, сформована з 8-10 культурно-мовних ареалів, що спричинило значно більшу їх різноманітність, ніж в Полінезії. Меланезія вважається регіоном великих контрастів. Наприклад, жителі островів, які проживають на узбережжі, можуть різко відрізнятися традиціями, культурою від тих, які проживають у центральній його частині. Це пояснюється більшою активністю у сфері торгівлі, культурних обмінах з іншими народами сусідніх територій. Меланезійці є землеробами, займаються також свинарством.

Господарство. За рівнем економічного розвитку Океанію відносять до найбільш відсталої території світу. Більшість островитян займаються натуральним і напівнатуральним господарством, де зайнято до половини працездатного населення.

Народи Океанії споживають, переважно, традиційні для них види продовольства, а саме: таро, ямс (одна з перших окультурених рослин), саго, батат (солодку картоплю), банани і т. п.

Основою економіки залишається сільське господарство, забезпечуючи надходження в казну держави, і виробництво харчових продуктів на експорт, найголовнішою серед них вважається копра (продукт кокосової пальми). Експортують островитяни також ананаси, банани, цитрусові. Частина сільськогосподарської продукції переробляється на місці. Так, на Гавайських островах і Фіджі виготовляють цукор з цукрової тростини. На деяких островах вирощують на експорт каву, какао — боби (південно-західні райони Океанії), спеції (Тонга) та іншу прибуткову сільськогосподарську продукцію.

Дещо пом'якшує монокультурну спеціалізацію країн Океанії переробка тропічної деревини (Соломонові Острови, Папуа — Нова Гвінея) і виготовлення з неї напівфабрикатів. Важливим резервом підвищення ефективності економіки країн Океанії слід вважати рибне господарство. Найбільші перспективи має глибоководне рибальство. Вилов тихоокеанської риби здійснюють корейські, японські та американські кораблі. З 1987 р. існує об'єднання у складі понад півтора десятка країн Океанії, так званий "Форум", яке уклало багатосторонню угоду зі США, згідно з якою останні зобов'язуються сплачувати 60 млн. доларів за ліцензію на виловлювання риби у водах, контрольованих країнами Океанії.

Серед галузей обробної промисловості найкраще розвивається харчова промисловість. На невеликих підприємствах сушать м'якоть кокосових горіхів (копри), обробляють чайний лист, тютюн, виготовляють пальмову олію. Дещо пожвавлюється виробництво мінеральних добрив, фосфатів, упаковок, ювелірних виробів. В деяких країнах розвивається видобувна промисловість.

Імпортують країни Океанії переважно паливо і споживчі товари.

Транспорт відіграє дуже важливу роль у країнах Океанії. Так, завдяки повітряному транспорту в останні десятиріччя налагоджені внутрішні і міжнародні сполучення.

Важливе значення має також судноплавство, особливо у встановленні торговельних зв'язків та інших контактів між острівними державами. Більшість островитян за допомогою невеликого човна можуть протягом тижня — двох доїхати до Сіднея, Сан-Франциско, Ванкувера, Токіо, Сянгана.

Важливою проблемою для острівних держав залишаються внутрішні транспортні сполучення, що вимагають значних капіталовкладень для будівництва автомобільних доріг від узбереж до центральної частини островів.

Найбільшими транспортними вузлами Океанії є міста — Порт-Морсбі, Гоніара, Сува, Паго-Паго, Гонолулу.

Розвиток транспорту, особливо повітряного і морського, посприяли ширшим контактам із зовнішнім світом. Це також відбилось на розвитку міжнародного туризму, який є провідною галуззю сфери послуг. Найкраще туризм розвинений на Гавайських островах. Починаючи з 1980-х років, туризм інтенсивно розвивається на Гуамі, Маріанських Островах, Фіджі, Французькій Полінезії і Новій Каледонії, тобто на островах, що запозичили досвід Гаваїв, які значно раніше вийшли у лідери розвитку туризму, приваблюючи туристів екзотичними екскурсіями, унікальними кліматичними ресурсами, демонстрацією оригінального побуту островитян Океанії.

Міжнародні зв'язки. Країни Океанії, будучи виробниками сільськогосподарської та морської продукції, стикаються з проблемами недостачі ринків збуту, кваліфікованої робочої сили, управлінських кадрів і транспортних засобів. Крім того, високі ціни на імпортне паливо, велика залежність від іноземної допомоги відвертають іноземних інвесторів і роблять економіку острівних країн надзвичайно вразливою.

Продукція, що йде на експорт, спрямовується переважно у США, Австралію, Нову Зеландію, Францію, Японію, Сінгапур. Майже всі острівні групи Океанії імпортують значно більше, ніж вони експортують. Зовнішня фінансова допомога островитянам надається з Австралії, Нової Зеландії, США, Франції. Допомогу надають також Азіатський Фонд Розвитку, Програми ООН, Європейський Союз.

Серед країн Океанії найбільш активними у зовнішніх зв'язках виступають Нова Зеландія, Папуа — Нова Гвінея, Республіка Фіджі, Французька Полінезія.

У цілому економіка країн Океанії залишається відсталою. Для її подальшого розвитку потрібні значні капіталовкладення. Одним із джерел їх отримання слід вважати розвиток туристської індустрії, яка має необмежені можливості для збільшення міжнародних туристичних потоків.

5. Закріплення вивченого матеріалу

Робота з картою

6. Підбиття підсумків  уроку

      Вчитель оцінює  роботу учнів .

7. Домашнє завдання

1.      Опрацювати відповідний текст у підручнику

Конспект уроку з соціально-економічної географії світу Тема: населення та господарство країн Африки

Тема: населення та господарство країн Африки

МЕТА : сформувати в учнів знання про основні раси і народи населення Африки , особливості його формування , динаміку , і розміщення ; вдосконалювати практичні роботи з тематичною картою ; сприяти розвитку уваги , пам’яті , логічного мислення , вміння працювати в групах ; закріпити практичні навички учнів аналізувати політичну карту материка та показати зв’язки України з країнами африканського континенту розвивати навички самостійної роботи з  додатковими джерелами географічних знань ; виховувати толерантне ставлення до представників усіх рас і народів .

Тип уроку :урок формування нових знань , вмінь , навичок .

Обладнання :політична карта Африки , політична карта світу , атласи 

ХІД УРОКУ

1.Організаційний  момент

Підготовка до уроку , оголошення теми та мети .

Сьогодні на нашому уроці ми продовжимо вивчати материк – Африка . Розглянемо географічне положення , формування та економічний розвиток країн материка . Ознайомимось   із  основними расами і народами , етнічним та релігійним складом населення материка . Також звернемо увагу на розвиток мистецтва , культури , традицій населення . Здійснимо віртуальну туристичну поїздку до деяких країн Африки .

2. Актуалізація опорних знань вмінь учнів

Прийом «Інтелектуальна розминка»

1.Яка кількість сучасного населення Землі ?

2.Чим пояснити нерівномірність розміщення населення на  Землі ?

3. Чим пояснити нерівномірність розміщення населення на  материку – Африка ?

4.Яка наука вивчає походження і розселення народів світу ?

5.За допомогою яких географічних карт можна вивчати населення Землі ?

6.Яку інформацію несе політична карта світу , Африка?  

7.Який документ про раси у 1965 р. прийняла Генеральна Асамблея ООН?

8.Хто з вітчизняних учених довів рівність усіх людських рас ?

3. Мотивація  навчальної і пізнавальної діяльності учнів.

Розповідь вчителя

Африка - це другий за розміром материк Землі , на якому розташовано більше ніж 50 держав із населенням близько 800 млн. осіб.

Африка - один із найдавніших материків Землі, багато вчених вважають , що її східна частина була батьківщиною людини . Саме тут під час археологічних розкопок , були виявлені численні знахідки , що свідчать про перебування перших людей , які жили  більше ніж 2 млн. років тому. Зараз на материку живуть представники трьох рас , трьох релігій. Африканські країни дуже розрізняються за багатьма особливостями : ГП, природними ресурсами та природними умовами, рівнем екологічного розвитку . Усі країни материка є державами що розвиваються , з низьким рівнем розвитку господарства , крім ПАР.

4. Вивчення нового матеріалу.

фрика – це материк , на якому зародилося життя .У Східній Африці археологи знайшли    рештки прадавньої людини і знаряддя її праці , вік яких близько 2,7 млн. р. Ці знахідки найдавніші на нашій планеті . Тому материки вважають батьківщиною людства .

Африки – один з найбільш населених материків . За кількістю населення , як і за площею , вона посідає друге місце після Євразії . Населення Африки становить понад 800 млн. осіб . В Африці живуть народи всіх трьох головних рас . Представники негроїдної , європеоїдної монголоїдної рас . Більша частина населення сформувалася в результаті поєднання різних рас .

Більшу частину материка населяють представники негроїдної (екваторіальна) раси . В умовах палючого сонця їхня шкіра набула темного кольору , яка зумовлена наявністю меланіну – речовина , яка захищає організм від шкідливого сонячного випромінювання , опіків . У негроїдів широке , плоске обличчя , товсті губи , кучеряве волосся . До негроїдів належать мешканці Східної Африки – тутсі , масаї – зріст , яких близько 2 м. У вологих екваторіальних лісах живуть пігмеї – найменші люди нашої планети , зріст 130 см. У басейні Нілу – нілоти , на берегах Індійського океану живуть – суахілі . До представників монголоїдної раси належать Ефіопи , які мають світлий колір шкіри з червонуватим відтінком . Також на півдні материка живуть бушмени і геттентоти – вони низько рослі , мають жовтувату зморшкувату шкіру , вилицювате обличчя – робить схожими на монголоїдів .

Представники європеоїдної раси живуть на півночі Африки . Це араби (алжирці , єгиптяни , марокканці ) – говорять арабською мовою і бербери – світлий , але досить смаглявий колір шкіри . Європейці теж проживають на території материка це нащадки , голандських , англійських , німецьких , французьких переселенців . Мулати – походять від нащадків змішаних шлюбів європейців з місцевим населенням.

Населення Африці збільшується щорічно на 10 млн. осіб . Але в африканських країнах найменша тривалість життя . Понад 40 % африканців живуть у середньому менше 40 років . На останньому місці за тривалістю життя перебувають Замбія й Зімбабве -32 і 33 роки . Ці країни розташовані в «епіцентрі» поширення СНІДУ , також коротка тривалість життя в Свазіленд , Лесото , Ботсвана .

В Африці низька середня густота населення – близько 20 осіб/км , найменша густота (1 чол/км) – пустельні райони , пів Сомалі . На материку населення розміщується дуже нерівномірно . Найзаселеніші узбережжя океанів і Середземного моря , долина річки Ніл , узбережжя Гвінейської затоки , де розташовані міста і промислові підприємства , розвинута торгівля .

Більша частина населення Африки (70%) проживає в сільських поселеннях . На материку нараховується 20 міст – мільйонерів (Каїр , Александрія , Аддіс-Абеба ,Йоганнесбург ).

Країни Африки неоднакові за кількістю населення . У країнах : Нігерія , Кенія ,Єгипет ,Танзанія , Демократична Республіка Конго , Ефіопія , ПАР – проживає понад 30 млн. осіб .

Африканці сповідують різні релігії : є мусульмани , християни , буддисти , іудеї , а також прихильники специфічних , язичницьких племінних вірувань .

Далі запросимо етнографа , який продовжить розповідь про африканські народи .

Африки відрізняється великою різноманітності етнічного складу населення – тут намічується більше ніж 200 народностей , тому в регіоні переважають багатонаціональні держави . Найчисленіщі народи – араби , банту , конго , йоруба , фульбе , сомалі , ібо , нілоти , шона ,бушмени . У будь-якій країн Африки живуть десятки різних народів і племен , усі вони мають свою мову , традиції , спосіб життя . Деякі з них вже склалися у великі нації , але більшість знаходиться ще на рівні народності , зберігаються і пережитки родоплемінного ладу . Спадщиною колоніальною системи є і те , що офіційним мовами більшості країн Африки залишаються : англійська , французька , португальська .

У багатьох країнах світу люди донині носять традиційний одяг . Такий одяг краще пристосований до умов і клімату .

Життя пустелі носять тонкий вільний одяг , який захищає їх від спеки . Люди з племен туагерів , які мешкають у Сахарі , закривають обличчя й голову , щоб захиститися від палючого сонця й піску , який розносить вітер . У багатьох африканських країнах вдягаються в яскраві різнокольорові тканини : обмотують їх навколо тіла . У жарких вологих джунглях живуть племена , які ходять в одних набедрениках . Вони часто натирають шкіру соком різних рослин , щоб відлякувати комах – кровососів . Чоловіки племені нуба  із Судану розфарбовують свої тіла , щоб мати вигляд сильних і здорових . Жінки   племені масаї зі Східної Африки носять намисто зі скла . Деякі з них вдягають на руки й ноги металеві кільця , а заміжній жінці взагалі не можна показуватися на людях без сережок у вухах .

У кожній крайні є власні гроші – їх називають національною валютою . Племена бушменів , які живуть в пустелі Калахарі грошима майже не користуються . Вони добувають собі їжу на полюванні , самі будують своєї житло та шиють одяг зі шкіри звірів . На ринку в ефіопській пустелі покупці розплачуються за необхідний їм товар сіллю , яка тут відіграє роль грошей .А важкі золоті сережки , які носять дівчата племені фулани складають все багатство їх сімей . Якщо родичам знадобляться гроші,  вони продадуть частину золота з їхніх вух .У більш розвинених країнах Африки своя валюта .

Майже 50 років тому більшість держав континенту були колоніями могутніх європейських держав : Франції , Великої Британії , Бельгії , Португалії , Іспанії , Італії. Вони довгий час черпали з континенту золото , слонову кістку , цінну деревину, корисні копалини , рабів . Загарбали територію материка і розділили на колонії . Народи Африки тривалий час боролися проти загарбників . З 1960 р. африканські народи стали незалежними . Тільки чотири країни : ПАР , Єгипет , Ефіопія , Ліберія – не були колоніями . Нині на африканському континенті налічують 54 незалежні держави . І хоча вже немає колоній , деякі з них і донині перебувають в економічній залежності від колишніх власників . Колонізатори залишили в спадок господарську відсталість народів , голод , хвороби , злидні . Тривала колоніальна залежність призвела до крайньої економічної відсталості країн . Політична нестабільність характерна для багатьох з них і сьогодні . Слаборозвинуті африканські держави перебувають під економічним і політичним впливом розвинутих країн . Рівень життя африканського населення 75% якого проживають у селах – надзвичайно низький . У багатьох країнах залишаються нерозв’язаними міжетнічні питання , а це призводить до військових конфліктів , що набули вигляду довготривалих громадських воєн . (Сомалі , Бурунді , Судан , Руанда , Ліберія , Мозамбік)розвивається підприємство (Сомалі) .

Проте останнім часом життя в країнах Африки значно поліпшується . Важливу роль  в урегулюванні всіх конфліктів , що виникають на материку відіграє міжнародна організація ООН . Запроваджується безкоштовна освіта , медична обслуговування , будуються коледжі , університети , транспортні зв’язки , туристичні центри .

 З економічної точки зору Африка залишається найбільш відсталими континентом. У всіх цих країнах дуже низький рівень розвитку економіки поєднується зі швидким ростом населення . Своєрідний «пояс бідності» протягнувся через весь континент між 20 пн. ш., і 10 пд. ш. у чистій  природній  зоні Сахель . До нього належить Гвінея – Бісау ,Сьєрра-Леоне, Буркіна-Фасо , Демократична Республіка Конго , Танзанія , Бурунді, Кенія , Ефіопія , Еритрея , Сомалі ,низький розвиток господарства , велика смертність .

Найрозвиненішими серед африканських країн є держави ПАР , Алжир , Лівія, Єгипет , Марокко , Туніс . Усі країни мають вихід Середземного моря , що впливає на їхні торгівельні відносини з європейцями . Вони постачальниками нафти і природного газу , туристичних послуг , с/г продукції , товарів легкої промисловості . На півдні материка є високорозвинена Південно Африканська Республіка , яка є економічним гігантом Африки . Вона входить до 20 найбільш розвинутих держав світу . Процвітаючого вона стала завдяки добувній промисловості , розвитку великих фермерських господарств .

Основою економіки майже в усіх країнах материка є с/г. Розвиток  його дуже відсталий використовується здебільшого ручна праця , а не сучасна техніка . Населення вирощує пшеницю , кукурудзу , бавовник ,арахіс , банани , апельсини , виноград , просо , сорго , сизаль ,   тютюн , кориця , агава , гевея . Рослинництво сприятливо вивозиться в інші країни світу .

Тваринництво менш розвинуте , ніж рослинництво . Розводять кіз , верблюдів , велику рогату худобу , ферми по розведенню крокодилів . Неконтрольоване випасання худоби призводить до ерозії грунтів . Бідною африканського с/г є стихійні поширення шкідників .

Провідні галузі промисловості – легка і харова , які задовольняють потреби галузі , як машинобудування і хімічна ,майже не розвинута . Швидкими темпами  розвивається видобувна промисловість . На  світовий ринок африканські країни постачають алмази , золото , руди кольорових металів , нафту фосфорити , мідь .(ПАР , Нігерія ,Лівія , Замбія , Конго).

Транспорт   в Африці розвинутий недостатньо . Річковий слабо розвинутий через порги і водоводи , проте використовують частково річки Ніл , Конго , Нігер. Для внутрішнього перевезення користуються послугами транспорту , а для зщовнішніх – морського . Донині велику роль відіграє гужовий і річковий .

Більшість країн не можуть забезпечити своє населення необхідними продуктами харчування , промисловість виробами , змушенні імпортувати їх , деякі отримувати іноземну допомогу . Головним зовнішньо торгівельним партнером – розвинуті держави Європи ,США ,Японія . Також більшість країн континенту підтримують з нашою державою постійні торгівельно-економічні та науково-технічні зв’язки . Основними торговими партнерами України є Єгипет , Лівія , Гвінея , Марокко , Кот-дівуар .

5. Закріплення вивченого матеріалу

1.  Яка  кількість населення проживає на території Африки ?

2.  Яка тривалість африканців ?

3.  Яка середня густота населення на території Африці ?

4.  Покажіть на карті найменш заселені території материка  ?

5.  Покажіть найбільш заселені території материка ?

6.      Які країни Африки розвинені ?

7.      Які країни належать до «поясу бідності» ?

8.      Які культури вирощують у с/г ?

9.      Яку худобу розводять ?

10.      Назвіть провідні галузі промисловості ?

11.      Які види транспорту найпоширеніші ?

12.      Які країни території Африки створили колонії ?

13.      Що вивозили з материка ?

14.      В якому році країни Африки отримали незалежність ?

6. Підбиття підсумків  уроку

    Вчитель

Наша подорож Африкою скінчилася , ви перевірили  , наскільки засвоїли тему «Населення Африки» , довідалися , які запитання й завдання є важкими для вас. Ця інформація допоможе тим , хто не достатньо вивчив материк і хоче одержати більш високу оцінку .

      Вчитель оцінює  роботу учнів .

7. Домашнє завдання

1.      Опрацювати відповідний текст у підручнику

Конспект уроку з соціально-економічної географії світу Тема: Країни Африки. Географічне положення. Природні умови та природні ресурси країн Африки

Тема: Країни Африки. Географічне положення. Природні умови та природні ресурси країн Африки

Мета: актуалізувати знання про субрегіони Африки та найбільші країни, дослідити історико-географічні особливості розвитку країн Африки та сучасну політичну карту Африки; охарактеризувати загальні ознаки ЕГП, населення, галузевої та територіальної організації господарства; визначити причини економічної відсталості багатьох країн Африки; вдосконалювати навички роботи з картами, аналізувати статистичні данні.

Обладнання: фізична карта Африки, політична карта Африки, політична карта світу, атласи, підручники, таблиці, діаграми.

Основні поняття: колонізація, історико-географічний регіон, ЕГП, природні ресурси, демографічна політика, природний приріст, урбанізація, господарство, монокультурна спеціалізація, споживче сільське господарство,

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Опорні поняття: географічне положення, склад території, політична карта, населення, природно-ресурсний потенціал. 

Хід уроку

І. ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ 

1. Яка країна розташована в Латинській Америці? 

А Індонезія Б США В Парагвай Г Нідерланди 

2. Укажіть країни, які належать до нових індустріальних країн. 

А Мексика Б Канада В Німеччина Г Афганістан 

3. Яке твердження є правильним? 

А Мексика добуває найбільше вугілля в Америці 

Б Бразилія вирощує найбільше рису у світі 

В Аргентина спеціалізується на точному машинобудуванні 

Г США вирощує найбільше кукурудзи у світі 

4. Яке твердження є неправильним? 

А Мексика імпортує машини й устаткування 

Б У сільському господарстві Бразилії найбільші обсяги продукції дає тваринництво 
В У статевому складі населення Канади переважають жінки 

Г Мексика є великим експортером нафти 

5. Укажіть твердження, що правильно характеризують країни Латинської Америки.

А Серед країн регіону немає монархій

Б Ряд країн регіону спеціалізуються на вирощуванні однієї сільськогос -подарської культури

В Найбільш високим рівень розвитку промисловості в Чилі й Венесуелі

Г У перевезеннях вантажів найбільшу роль відіграє залізничний тран-спорт

6. Укажіть твердження, яке правильно характеризує сільське господарство країн Північної Америки.

А Найбільший виробник продукції галузі — Аргентина

Б Головна зернова культура Канади — кукурудза

В Господарства США мають високу продуктивність тваринництва

Г Найбільші площі під сільськогосподарськими культурами розташова-ні на півночі регіону

7. Укажіть твердження, які правильно характеризують країни Латинської Америки. 

А У регіоні є нові індустріальні країни

Б Для населення більшості країн характерною є демографічна криза

В У промисловості регіону більше значення має видобувна промисло –вість

Г Головна зернова культура — кукурудза

8. Наведіть приклади країни Америки з кількістю населення…

А понад 150 млн осіб

Б від 50 до 150 млн осіб

В від 10 до 50 млн осіб

9. Наведіть приклади країни Америки, …

А де є міста з населенням понад 10 млн осіб

Б де добувається велика кількість нафти

В де в перевезенні вантажів велику роль відіграє внутрішній водний транспорт

10. Укажіть три відмінні риси Англо-Америки й Латинської Америки (мо -жуть стосуватися географічного положення, природних умов і ресурсів, населення й господарства).

11. Укажіть три відмінні риси Англо-Америки й Західної Європи (можуть стосуватися географічного положення, природних умов і ресурсів, населення й господарства). 

12. Укажіть три подібні риси Англо-Америки й Латинської Америки (мо -жуть стосуватися географічного положення, природних умов і ресурсів, населення й господарства).

ІI. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Африка — одна з трьох частин світу, відомих європейцям ще з античних часів. Проте дослідження Африки через її значні розміри та малодоступність внутрішніх частин тривали майже до кінця ХІХ ст. Расовий, етнічний і релігійний склад населення, особливості господар-ства країн Африки мають значні відмінності. Це дало підстави виділити в її складі регіони нижчого порядку — Північну, Західну, Східну, Центральну й Південну Африку. Існує і більш спрощений поділ Африки — на Північну та Тропічну і Південну.

ІII. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

1. Що ви знаєте про історію дослідження Африки?

2. На які природні ресурси багатий материк?

3. Які корисні копалини залягають у надрах Північної Африки? Півден-ної?

4. Якими є особливості сучасного державного устрою африканських країн?

5. Що є характерним для демографічної ситуації в найбільш відсталих кра -їнах світу?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КАРТИ. РІЗНОМАНІТНІСТЬ КРА -ЇН.

На шляху здобуття незалежності багато країн «чорного» континенту здо -лали тривалий і складний шлях. До початку Першої світової війни майже весь материк був поділений на колонії великими європейськими держава-ми (Франція, Велика Британія, Бельгія, Португалія, Німеччина, Іспанія, Італія). Незалежність змогли зберегти тільки Ефіопія, Ліберія та Південно-Африканський Союз (сучасна Південна Африка) і формально Єгипет.

— Пригадайте з курсу «Всесвітньої історії», які зміни відбулися в коло-ніальних володіннях у результаті війни 1914—1918 рр. Новий етап національно-визвольної боротьби розпочався після Другої сві-тової війни. Першими досягли незалежності ряд країн Північної Африки, у тому числі Туніс, Марокко й Судан (Єгипет формально здобув самостійність у 1922 р.). Через кілька років — у 1960 р.— суверенними державами стають 14 колишніх колоній і підопічних територій Франції, а також Нігерія, Со-малі, Бельгійське Конго. Поступово процес деколонізації охопив увесь «чорний» континент. Остан -ня колонія — Намібія — стала незалежною в 1990 р. Між країнами Африки існує ряд відмінностей. Хоча жодна з них не на-лежить до найбільших країн світу за розмірами території, проте кілька з них мають площу понад 2 млн км 2, а саме: Судан (найбільша за площею держава Африки), Алжир, ДР Конго. Одночасно найменші країни — острівні — на-лежати до малих держав. Їхня площа становить від кількох тисяч до кількох сот квадратних кілометрів. Проте середні розміри більшості країн Африки значні.

Для Африки характерною є наявність країн, які не мають виходу до моря (Малі, Нігер, Чад, ЦАР, Ботсвана, Зімбабве, Замбія, Ефіопія тощо). Досить схожим є політичний устрій більшості держав. Лише три з них — Марокко, Лесото й Свазіленд — є монархіями. Лівія — єдина у сві-ті джамахірія. Решта держав — республіки, переважно президентські, при -чому досить часто під цим терміном маскуються диктатури.

Різноманітним є національний і релігійний склад населення африкан-ських країн. На півночі Африки переважають однонаціональні країни (на -приклад араби в населенні Тунісу становлять 98 %, Лівії та Єгипту — 90 %).

Але для більшості інших країн характерна етнічна строкатість.

Запитання та завдання

1) Чому Африку відносять до Старого Світу?

2) Яка частина материка була відома європейцям ще в давнину? Чому? 287

3) Які країни Африки змогли зберегти незалежність на початку минулого століття?

4) Пригадайте з курсу «Всесвітньої історії», як вдалось відстояти суверенітет народу Ефіопії?

5) Які чинники обумовили здобуття незалежності країнами Африки в 1960-х рр.?

6) Наведіть приклади однонаціональних та багатонаціональних країн регіо-ну. Чому у Північній Африці переважають однонаціональні країни?

7) Чим би ви пояснили, що в Африці дуже поширені сепаратистські рухи?

Чому вони мають тенденцію досить швидко охоплювати сусідні країни?

(Сучасні суверенні держави регіону «успадкували» свої кордони від коло-нізаторів, які часто проводили їх по прямих лініях (наприклад по меридіанах та паралелях), а не по межах територій, на яких проживають ті чи інші народи. Як наслідок, між молодими країнами Африки існують численні прикордонні суперечки (наприклад між Сенегалом і Мавританією, Лівією та Чадом, Сомалі та Ефіопією).

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Запитання та завдання

1. Чим пояснюється те, що активна колонізація Африки розпочалась лише в другій половині ХІХ ст.?

2. Які зміни відбулися на політичній карті Африки протягом ХХ ст.? Із чим вони пов’язані?

3. Чим би ви пояснили те, що в Африці та Латинській Америці переважають держави із республіканською формою правління?

VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ