Тема: розселення та типи поселень
Мета: сформулювати поняття про розселення та типи
поселень, розвинути вміння аналізувати статистичні дані, прицювати з картами
Тип уроку: комбінований
Хід уроку
I. Організаційний момент
II. Мотивація навчальної та пізнавальної
діяльності
IIІ. Актуалізація опорних знань,
умінь та навичок
1. Який показник використовують для оцінки ступеня
заселеності території?
2. Які типи населених пунктів в Україні вам відомі?
3. Які причини впливають на характер заселення певної
території?
IV. Вивчення нового матеріалу
Розселення населення - це результат процесів розподілу
і перерозподілу населення по території країни у формі мережі і системи
населених пунктів. При цьому розселення оцінюється:
- як елемент інтегральної територіальної структури
господарства (суспільства загалом) країни;
- як один з провідних факторів формування
соціально-економічного простору країни.
Як частина цілого, наприклад
територіально-господарської структури країни, розвиток розселення
підпорядковується загальносистемним закономірностям.
Розглядаючи розселення як фактор формування
соціально-економічного простору країни, необхідно підкреслити його відносну
автономність, тобто його особливості, які сформувалися історично і можуть
суттєво впливати, за принципом зворотного зв'язку, на особливості розвитку
інтегральної територіальної структури господарства і суспільства, а також інших
складових. Розселення трактують двояко: як процес і як його стан у певний час.
У країнознавстві сформувалися два підходи до
дослідження розселення: 1) морфологічний; 2) функціональний. Відповідно до цих
підходів, утвердилися поняття "мережа населених пунктів" і
"система розселення", які якісно характеризують різні сторони процесу
і стану розселення.
Мережа поселень - сукупність усіх населених пунктів, розташованих на
будь-якій території (в тому числі країни), яка характеризується людністю,
густотою, взаєморозміщенням і конфігурацією ареалів.
Система розселення - територіально цілісна і функціонально
взаємопов'язана сукупність поселень - формується з розвитком виробництва і
системи обслуговування в межах мереж поселень. Інтенсивність зв'язків є
основним критерієм визначення її меж і розвиненості.
У ході історичного розвитку територіальної організації
суспільства мережа поселень може досягти такого рівня зрілості, за якого в її
межах утворюються стійкі зв'язки, поселення починають функціонувати як ціле. Це
слугує передумовою переходу від мережі до системи розселення, що є якісним стрибком
у територіальній організації суспільства.
Мережа і система розселення різняться динамікою
розвитку. Мережа дуже інертна. І. Маєргойз назвав її найконсервативнішим
елементом територіальної структури країни. Система розселення включає в собі як
мережу, так і зв'язки і відношення між населеними пунктами. Вона є досить
динамічною.
Процес розселення населення відбувається в інтенсивних
та екстенсивних геопросторових формах.Екстенсивна форма - це освоєння людьми незаселених
територій і розбудова на них нової поселенської мережі. Інтенсивна форма - це процес зміни людності і функцій у
напрямі збільшення їх людності і функціонального ускладнення у вже існуючій
мережі поселень.
Первинними формами
геопросторової організації розселення є поселення.Поселення - це компактна територія,
на якій розташована група будівель з інфраструктурою для забезпечення постійної
життєдіяльності людей.
Враховуючи величину
поселень (тобто людність) і їхні функції, усі поселення поділяють на дві групи:
міські і сільські. Міські поселення є
центрами зосередження населення, безпосередньо не пов'язаного із сільським
господарством. Це міста і селища міського типу. Міста і їх системи є найбільш
концентрованою формою зосередження населення і господарства на визначеній
території. Приблизно 1,5 % площі освоєної і заселеної суші займають
урбанізовані ареали. Але на цьому порівняно обмеженому просторі зосереджено
більше половини людства і виробляється чотири п'ятих товарів і послуг.
Містами називаються
великі за людністю поселення, населення яких зайняте переважно не аграрними
видами діяльності. Міста головна форма урбанізованого розселення, вони є
центрами територіальної структури розселення. Єдиного критерію для виділення
міського поселення не прийнято. Критерії людності коливаються від кількох
сотень до кількох десятків тисяч осіб. Спеціалісти ООН пропонують вважати
містами усі поселення світу, людність яких перевищує 20 тис. осіб.
Міста - це найбільш активний і творчий елемент
розселення. Міста на Землі існують понад шість тисяч років. І протягом усього
цього часу відбувається їх чисельність і значення зростають. Міста - це рушії
прогресу, центри розробки і впровадження нових технічних засобів і технологій,
нових ідей, інформаційних потоків і культурного обміну.
У межах кожної країни міста певним чином
скоординовані, кожне місто має свої функції і зону впливу. До міст вищого рівня
ієрархії належать столиці держав, за ними йдуть столиці земель, республік,
штатів, графств і т.д.; далі адміністративні центри областей, країв, провінцій;
адміністративні центри районів, повітів, волостей. Села також виконують деякі
адміністративні функції як центри управління прилеглими сільськими територіями.
За економічними і культурними функціями серед міст
виокремлюють: багатофункціональні міста, що поєднують політико-адміністративні,
культурні та економічні функції (такі міста, здебільшого, є центрами
національних чи регіональних систем розселення); промислові центри;
торгово-фінансові (чи галузі сфери послуг); транспортні центри (наприклад,
міста-порти), науково-освітні центри; міста-курорти, або рекреаційні центри
тощо. Міських поселень, що виконують якусь одну економічну функцію, дуже мало,
більшість з них виконують кілька функцій одночасно. Причому чим більша
чисельність населення міста, тим більше в нього економічних і культурних
функцій.
За величиною (людністю) виділяють такі категорії міст:
міста-мільйонери (понад 1 млн осіб); найбільші міста (500 тис. - 1 млн осіб.);
великі (100 - 500 тис. осіб.); середні (50 - 100 тис. осіб.); малі (менше 50
тис. осіб.
У термін "місто" в різних країнах
вкладається різний зміст. У більшості держав Північної Європи до міст відносять
поселення з кількістю жителів понад 200; у Канаді, Австралії - понад 1 тис.; у
Німеччині, Франції - більше 2 тис.; у США, Мексиці - більше 2,5 тис.; в
Австрії, Індії, Ірану - понад 5 тис.; у Швейцарії, Малайзії більше 10 тис.; у
Нігерії - більше 20 тис.; в Японії - більше 30 тис., у Південній Кореї - понад
40 тис. осіб. Людність залежить від загальної чисельності населення країни,
щільності населення в цьому районі, від історичних особливостей розвитку
поселення, від економічних і адміністративних функцій, які воно виконує.
Наприклад, у багатьох країнах деякі поселення споконвічно виникали як фортеці,
порти чи торгові центри. Незалежно від людності такі поселення майже відразу
отримували статус міста, хоч їхній наступний розвиток іноді був незначним,
людність їх майже не збільшувалася. Багато міст Швеції, Великої Британії та
інших європейських країн отримали магдебургське право ще у середньовіччі і зберігають
свій статус, незважаючи на сучасну невелику кількість мешканців. У деяких
країнах світу (Монголії, Бразилії, країнах Африки) містами вважають усі
поселення, які виконують адміністративні функції.
Міста - не тільки "нервові вузли" економіки,
але і місця спільного проживання різних соціальних і етнокультурних груп
населення. Міста відігравали і продовжують відігравати важливу роль у
формуванні націй і в етнокультурному розвитку територій.
Розселення, особливо сільське, дуже тісно пов'язане з
природними й історичними особливостями території. Населення в сільських
поселеннях зайнято переважно в сільському господарстві. Перші сільські
поселення з'явилися після переходу людства до землеробства, до осілого способу
життя. На відміну від міст, що виникають і існують на перехрестях транспортних
шляхів, сільські поселення виникають і розвиваються поблизу ресурсів, як
правило, на родючих землях. Незважаючи на безупинне зниження частки сільського
населення, близько половини населення світу все ж проживає в сільській
місцевості. У світі налічується близько 20 млн сільських поселень. У розвинених
країнах сільські жителі становлять 10-20 % населення. Багато країн, що
розвиваються, досі залишаються слабо урбанізованими, переважно сільськими. Але
й в індустріальних, і в країнах, що розвиваються, сільське розселення як
органічна складова всього розселення зберігає своє значення.
За функціональними особливостями сільські поселення
поділяються на три типи: 1) сільськогосподарські, 2) несільськогосподарські, 3)
змішані. Сільськогосподарські
поселення відрізняються від
інших типів переважаючою часткою зайнятого населення у сільському господарстві.
Такі поселення переважають у країнах, що розвиваються. Несільськогосподарські поселення виникають у тих країнах, де
розвивається промисловість і сфера послуг, а міський спосіб життя поширюється у
сільській місцевості. Населення таких поселень зайняте переважно в неаграрних
видах діяльності. Виділяють такі типи несільськогосподарських поселень:
промислові, транспортні, лісопромислові, рибацькі, рекреаційні, наукові. У
таких поселеннях, зазвичай, добре розвинена сфера послуг.
Несільськогосподарські поселення переважають у розвинених країнах світу. До змішаного типуналежать такі
сільські поселення, населення яких зайняте і в сільському господарстві, і в
промисловості, і на транспорті, і в інших галузях економіки.
Існують дві головні форми сільського розселення:
групова і розсіяна (дисперсна). Практично в кожній країні трапляються обидві
форми. Конкретні райони їхнього поширення залежать від особливостей природи,
історичного й економічного розвитку країни. Села переважно розташовані у
долинах річок, поблизу ставів, тобто джерел водопостачання. Річки
використовують як транспортні шляхи. У заболоченій місцевості села розташовані
на підвищених ділянках. У гірських районах села розташовані в долинах уздовж
річок і транспортних шляхів. Високо у горах переважає дисперсне розселення.
Групова форма розселення переважає в Росії, Західній Європі, Китаї, Японії і
більшості країн, що розвиваються.
Для сільської місцевості характерна переважно
малоповерхова забудова. Але одноповерхові будинки типові в основному для
південних районів з помірковано вологим кліматом. У північних, гірських чи
перезволожених районах типові дво-, триповерхові будинки. При цьому нижній
поверх часто споруджений з каменю, а верхній - з дерева (наприклад, у
передгірних і гірських місцевостях Австрії, у Португалії). Іноді будинки
споруджуються на палях, наприклад, в Індонезії, Якутії, на півночі європейської
частини Росії. В оздобленні будівель часто використовуються народні мотиви,
зокрема в оформлення вікон, даху, сходів.
Для розсіяної форми сільського розселення характерні
хутори чи ферми. Хутори трапляються переважно в Європі і частково в Азії. У
Північній і Латинській Америці, в Австралії більше поширені ферми. Наприклад,
сучасні австралійські фермери живуть дуже усамітнено, зв'язок із сусідами і
зовнішнім світом підтримують здебільшого за допомогою телефону й Інтернету.
V. Закріплення
1. Що таке розселення і за якими показниками його
характеризують?
2. Які є типи населених
пунктів і
як їх класифікують за людністю?
3. Які особливості
розміщення населення в Україні й чим вони зумовлені?
4. Що таке урбанізація і які її характерні риси в Україні?
5. Що таке системи розселення? Як вони представлені в нашій
державі?
VI. Підсумок уроку
VІI. Домашнє завдання
Немає коментарів:
Дописати коментар