Тема:
структура населення
Мета:
сформулювати поняття про структуру населення світу, розвинути вміння
аналізувати статистичні дані
Тип
уроку: урок вивчення нового матеріалу
Хід уроку
I.
Організаційний момент
II. Мотивація
навчальної та пізнавальної діяльності
IIІ. Актуалізація опорних знань,
умінь та навичок
IV. Вивчення нового матеріалу
2. Міське і
сільське населення. Урбанізація. Розселення населення —
розміщення населення на території і форми його територіальної організації у
вигляді міських і сільських поселень. У наші дні розселення людей все більше
визначається географією міст. Однак єдиного для всіх країн поняття «місто» не
існує. У Данії та Швеції до міст відносять поселення з числом жителів понад
250, у Малайзії — понад 1 тис, у ФРН і Франції — понад 2,5 тис, у Непалі та
Індії — понад 5 тис, в Україні — 10 тис, у США — понад 2,5 тис, у Японії —
понад 50 тис. осіб.
На початку
XIX ст. у містах проживало всього 3% населення світу, а на початку XX ст. —
13%. У 1995 р. міське населення становило 2600 млн. осіб, тобто в містах
проживало близько 45% населення земної кулі. У 2000 р. міське населення
становило 49%. В Австралії, Північній та Південній Америці, Європі переважає
міське населення (див. табл. 4).
До них
наближається Латинська Америка. У найбільших за чисельністю населення країнах
світу — Китаї та Індії, а також у значній частині країн, що розвиваються,
частка міського населення становить 15-25%, незважаючи на його швидкий приріст.
Сільське
населення має дві основні форми розселення, а саме групове (села поширені в
Європі, Китаї, Японії та країнах, що розвиваються) та розсіяне (ферми найбільш
характерні для США, Канади, Австралії). У регіонах кочового скотарства постійні
поселення взагалі відсутні (Північна Африка, Південно-Західна Азія).
З курсу
географії 9 класу пригадайте, які функції виконують міста. Що таке агломерація?
Урбанізацією (від
латинського — місто) називається процес зростання кількості міст і міського
населення, підвищення ролі міст у житті суспільства і поширення міського способу
життя.
Сучасному
етапу урбанізації притаманні три характерні риси: по-перше, швидкі темпи
розвитку; по-друге, подальша концентрація населення у великих містах (більше
100 тис. осіб). Серед великих міст особливо виділяються міста-мільйонери,
кількість яких швидко зростає (див. рис. 7 та табл. 5). По-третє, відбувається
перехід від окремих міст до міських агломерацій. У 2000 р. найбільшими
агломераціями стали Мехіко (24,4 млн. осіб), Сан-Паулу (23,6 млн. осіб),
Токіо-Йокогама (21,3 млн. осіб), Нью-Йорк (16,1 млн. осіб), Колката (15,9 млн.
осіб).
Вищою
стадією сучасного процесу урбанізації є утворення мегалополісів,
які виникають у результаті злиття сусідніх агломерацій. У кінці XX ст.
виділилося шість найбільших мегалополісів: три у США — вздовж Атлантичного
океану від Бостона до Вашингтона (Бос-Ваш) з населенням близько 50 млн. осіб,
на південному узбережжі Великих озер (Приозерний) з населенням 35 млн. осіб,
Каліфорнійський (18 млн. осіб) і два в Європі— Англійський (об'єднує
агломерації Лондона, Бірмінгема, Манчестера, Ліверпуля тощо) і Прирейнський
(агломерації Рандстад у Нідерландах та Рейн-Рур, Рейн-Майн у ФРН та ін.); один
в Японії — Токайдо (об'єднує агломерації Токіо-Йокогама, Осака —- Кобе — Кіото
та інші).
Значні
відмінності існують між країнами за рівнем і темпами урбанізації (див. табл.
6). Найвищого рівня урбанізації досягнуто в розвинутих країнах. У більшості
країн Азії та Африки рівень урбанізації порівняно низький, але чисельність
міського населення зростає швидкими темпами, що пов'язано з міграцією в міста
сільського населення. Це явище називають «міським вибухом». Часто цей процес
називають «хибною», або «несправжньою», урбанізацією, тому що різке збільшення
міського населення не супроводжується поширенням міського способу життя (див.
табл. 3 у додатку).
Процес
урбанізації викликає погіршення екологічної ситуації у великих містах:
забруднення повітря, високий рівень пилу, відсутність достатньої кількості
зелені, питної води тощо. Тому останнім часом виникло явище субурбанізації
(переїзду частини жителів у приміські зони).
Статево-вікова
структура населення. На вікову структуру населення найбільший вплив
має тип відтворення населення. У країнах першого типу відтворення населення
частка дітей (0 -14 років) в усьому населенні становить 22%, людей
працездатного віку (15-64 років) — 62-64% та людей похилого віку (старші 65
років) — 15-17%. У країнах другого типу відтворення населення ці показники
відповідно становлять 43%, 51-57%, 3-6%. Крім того, на віковий склад населення
також впливають міграції та війни.
У світі
загалом хлопчиків народжується дещо більше, ніж дівчаток. З віком їхнє
співвідношення вирівнюється. У старших вікових групах стає помітним переважання
жінок. В усіх країнах світу тривалість життя жінок вища, ніж чоловіків.
Наприкінці XX ст. у 15 економічно розвинутих країнах світу середня тривалість
життя жінок досягла 80-ти років і більше, а середня тривалість життя чоловіків
— на 5-8 років менша.
Мінімальне
переважання чоловіків у світі (50,3%) пояснюється тим, що у віковій структурі населення
Китаю, Південної Азії та Океанії переважає молодь. Зі зростанням середньої
тривалості життя в країнах, що розвиваються, перевага чоловічого населення
зменшується.
На сьогодні
найвищою середня тривалість життя чоловіків і жінок є в Японії (77 і 83 роки
відповідно), найнижчою — у Замбії (37 років).
VI. Підсумок уроку
VІI. Домашнє завдання
Немає коментарів:
Дописати коментар