Конспект уроку з соціально-економічної географії світу Тема: сільське господарство

Тема: сільське господарство

Мета: охарактеризувати значення сільського господарства та особливості його розвитку у сучасному світі, сформувати поняття «аграрні відносини» та розглянути основні форми аграрних відно­син; визначити галузевий склад та міжгалузеві зв’язки сільського господарства; розвивати вміння характеризувати найбільші сіль­ськогосподарські райони, використовуючи карти атласа та інші джерела географічних знань; виховувати самостійність мислення, цікавість до теми.

Обладнання: політична карта світу, підручник, довідники, ат­ласи, таблиці, діаграми.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

1. Бесіда

• Які зміни відбулися у світовому паливно-енергетичному балан­сі протягом останнього століття?

• Яку роль відіграє електроенергетика в розвитку країни?

• Які галузі виробничої та невиробничої сфер є найбільшими спо­живачами енергетичних ресурсів?

• Назвіть головні чинники розміщення підприємств різних галу­зей машинобудування.

• Які країни світу мають найбільші запаси залізних руд? Чим відрізняються темпи, рівні розвитку та розміщення підпри­ємств чорної та кольорової металургії розвинених країн та кра­їн, що розвиваються?

• Назвіть головні райони текстильної промисловості в сучасному світі.

2. Проблемне питання

З яким з двох наведених тверджень ви згодні: «Хімічна промисло­вість — головний забруднювач навколишнього середовища» або «Хі­мічна промисловість — галузь майбутнього, яка створює технології комплексної переробки сировини»? Обґрунтуйте свою точку зору.

III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Безумовно, промисловість є провідною галуззю матеріального виробництва у сучасному світі, але поряд із нею залишається най­давніша сфера діяльності людства — сільське господарство. У ньо­му й нині зайнята майже половина економічно активного населен­ня Землі. Незважаючи на те що у світі спостерігається загальна тенденція до скорочення кількості працюючих у сільському госпо­дарстві, його значення зростає через продовольчу проблему, яка за­гострюється із зростанням чисельності населення на планеті.

Отже, чи зможе ця галузь виконати своє головне завдання — прогодувати багатомільярдне населення? Які головні чинники ви­значають розвиток сільського господарства світу? Де знаходяться райони — головні «годувальники» планети? Як буде розвиватися сільське господарство у майбутньому? Відповіді на ці запитання ви дізнаєтесь сьогодні на уроці.

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Значення сільського господарства та особливості його розвитку у сучасному світі

Сільське господарство, як і раніше, відіграє провідну роль в за­безпеченні населення продовольством, а окремі галузі промисло­вості — сировиною. Обсяг виробництва сільськогосподарської про­дукції у світі постійно зростає, однак відносно невисокими темпами. Тому частка аграрного сектору в світовій економіці зменшується. На початку ХХІ ст. його частка у вартості світової валової продук­ції складала всього декілька відсотків.

Запитання. Поясніть, якими причинами обумовлена розбіж­ність у кількості зайнятих у сільському господарстві розвинених країн, та країн, що розвиваються.

Такий різкий контраст зумовлений високою продуктивністю праці сільськогосподарського виробництва в розвинених країнах. Наприклад, у США один зайнятий у цій сфері працівник забезпечує продуктами майже 139 жителів країни, а в Україні — лише 12–13.

Активне впровадження досягнень НТР допомагає одержати ве­ликий економічний ефект за менших витрат праці та енергії. Комп­лексна механізація усіх галузей, хімізація, застосування досягнень аграрної та біологічної науки призводять до високої ефективності сільськогосподарського виробництва. У розвинених країнах сільське господарство є складовою агропромислового комплексу (АПК) — системи взаємопов’язаних галузей сільського господар­ства, хімічної промисловості, машинобудування, транспортної та обслуговуючої інфраструктури, переробної промисловості, закла­дів науки, банків тощо.

Незважаючи на високу частку працюючих в аграрному секторі, країни, що розвиваються, не спроможні забезпечити навіть власні потреби у продовольстві. Тому для людства залишається актуаль­ною продовольча проблема, яку обґрунтувала Продовольча та сіль­ськогосподарська організація (ФАО).

2. Земельний фонд і аграрні відносини

Найбільшу цінність мають обробні землі, що дають 88 % необ­хідних людству продуктів харчування. Основна частина обробних площ Землі знаходиться у Північній півкулі. Більше половини їх розташовано в Європі й Азії та 15 % — у Північній Америці. У се­редньому на душу населення у світі припадає 0,25 га орних земель. Важливе значення мають і пасовища, що забезпечують 10 % про­дуктів харчування.

Завдання 1. За картою «Земельні ресурси світу» в атласі визначте, які регіони світу найкраще забезпечені сільськогосподарськи­ми угіддями.

Розміри та структура світового земельного фонду

Землі, що обробляються	11
Луки та пасовища	24
Ліси і чагарники	31
Малопродуктивні та непродуктивні землі(болота, пустелі, льодовики тощо)	3
Населені пункти, об’єкти промисловості й транспорту	31

Форми і способи використання людством сільськогосподар­ських земель залежать від характеру аграрних відносин, рівня роз­витку продуктивних сил, специфіки місцевих природних умов.

Основним соціально-економічним чинником сільськогосподар­ського виробництва є аграрні відносини, що залежать від способу виробництва, форми земельної власності, характеру землекористу­вання.

В економічно розвинених країнах більша частина земельного фонду й основні продуктивні можливості сільськогосподарського виробництва зосереджені у фермерських господарствах. Основою організації виробництва є сімейна ферма (з мінімальним використанням найманої робочої сили). Частина землі належить державі (1/4–1/3 площі), а також великим монополіям агробізнесу і церкві.

Для країн, що розвиваються, властиві різні форми землеволо­діння: від дрібних общинних або сімейних землеволодінь до вели­ких латифундій (у Латинській Америці) та феодальних володінь племінних вождів, шейхів, султанів (у країнах Азії та Африки).

На етапі перебудови перебуває землеволодіння й агровиробництво постсоціалістичних країн перехідної економіки. Колишні колгоспи, радгоспи, комуни перетворюються на кооперативи та аг­рофірми різних типів, поступово розгортається фермерське госпо­дарство, особливо в країнах Центральної Європи.

3. Галузевий склад сільського господарства

Співвідношення рослинництва і тваринництва залежить від рів­ня індустріалізації країни, природних умов, етнічних і релігійних особливостей тієї чи іншої країни. У цілому в економічно розвине­них країнах Європи і Англо-Америки переважає тваринництво, що ведеться на передовій базі з використанням досягнень науки, а в кра­їнах, що розвиваються, особливо в екваторіальній, субекваторіаль­ній зоні та зоні мусонного клімату — рослинництво.

4. Характеристика рослинництва

Рослинництво дає близько 30 % продукції, що безпосередньо використовується людиною, решта йде на забезпечення розвитку тваринництва та інших галузей.

Завдання 2. Користуючись картами атласа, підручником, ста­тистичними матеріалами складіть узагальнюючу таблицю «Гео­графія основних рослинних культур».

Назва культури	Райони вирощування	Головні експортери	Головні імпортери

Зернові культури є головними продовольчими і фуражними рослинами. Вони займають більшу частину посівних площ земної кулі. Основні зернові культури світу — пшениця, рис, кукурудза, які називають «трьома хлібами людства».

Світове виробництво зерна щороку складає понад 2 млрд т, у тому числі близько 600 млн т пшениці. Експорт пшениці виявився сконцентрованим у руках порівняно невеликої групи кра­їн — США (50 %), Канади, Франції, Австралії, Аргентини. Вели­кими імпортерами зерна (більше 50 % світового імпорту) є країни, що розвиваються. Вони ввозять головним чином продовольче зер­но. Наприклад, Єгипет завозить щороку близько 10 млн т зерна, Бразілія — 5 млн т, Японія — 30 млн т, Росія — 27–35 млн т. До імпортерів належать також Великобританія, Німеччина, Нідер­ланди, Швейцарія, Китай.

Рис культивують перш за все в країнах Південної, Східної та Південно-Східної Азії (90 % світового збору). Посіви рису є також у Центральній Азії, південних районах Європи, на півдні Північної Америки та в окремих регіонах Південної Америки. Найбільшими виробниками рису є Китай та Індія (дають понад половину світово­го врожаю), В’єтнам, Корея, Індонезія, Банґладеш, Таїланд, Бір­ма, Філіппіни, Бразілія, Мексика, Мадаґаскар, Японія, США, Іта­лія, Іспанія. Але до числа найбільших експортерів вони входять не всі, що пояснюється великою кількістю населення у цих країнах. Основними експортерами рису є Таїланд, США, М’янма, Італія, а імпортерами — Індонезія, Іран, країни Європи.

Кукурудза у більшості країн є кормовою культурою. Але в окре­мих країнах вона вживається як продовольче зерно. Майже полови­на кукурудзи, що виробляється у світі, припадає на США. Великими виробниками кукурудзи також є Китай, Франція, Південна Афри­ка, Бразілія, Мексика, Аргентина, Україна, Росія, Румунія. Основні експортери кукурудзи: США, Аргентина, Франція, Таїланд, ПА. Го­ловними імпортерами цього зерна є країни Європи та Японія.

До технічних культур належать цукроносні, олійні, волокнис­ті культури та каучуконоси.

До цукроносних культур відносяться цукрова тростина та цукровий буряк. Більше половини цукру ви­робляється з цукрової тростини. Її вирощують у США, Мексиці, Бразілії, Австралії, на Кубі, Філіппінах, у Пакистані, Аргентині, ПА, Перу, В’єтнамі, Китаї. Головні експортери тростинного цукру-сирцю: Куба, Бразілія, Мексика, Ямайка, Пуерто-Рико, Філіппі­ни, Маврикій, Австралія. Основними імпортерами є країни Євро­пи, Японія, Канада.

Цукровий буряк вирощують переважно у країнах Європи та Північної Америки. Головними виробниками цукру-сирцю з цу­крового буряку є Франція, Німеччина, Україна, Італія, Росія, Ве­ликобританія, Іспанія, Польща, Чехія, Словаччина. Значним екс­портером бурякового цукру є Франція. Має всі умови стати великим експортером цього продукту Україна. Більшість країн Європи та США імпортують цукор, навіть якщо у них є власне виробництво.

Олійні культури є сировиною для одержання жирів рослинно­го походження. Головною олійною культурою є соєві боби, з яких у світі отримують до 1/3 олії. Близько 60 % збору соєвих бобів та 80 % виробництва припадає на США. Ця олія виробляється також у Китаї, Кореї, Японії, Канаді, Бразілії, Індонезії.

Арахіс вирощують у багатьох країнах субтропіків та тропіків. Він поширений в Індії, Ніґерії, країнах Західної Африки, Індоне­зії, Бразілії, Аргентині, США, Китаї. Основні експортери — країни Західної Африки, імпортери — країни Європи.

Соняшник вирощується переважно в Росії, Україні, країнах південної Європи, США, Аргентині, Китаї.

У країнах Південно-Східної Азії та Екваторіальної Африки по­ширені пальми, з плодів яких одержують пальмову та пальмово-ядрову олію, що використовується як у харчовій, так і у парфумер­ній промисловості.

Значне місце серед продукції олії посідає маслична олія, що ви­робляється з маслин — плодів оливкового дерева. Основний регіон його вирощування — середземноморські країни. Перше місце на­лежить Італії, друге — Іспанії, потім ідуть Портуґалія, Греція, Ту­реччина, Кіпр, країни Північної Африки, Албанія, Болгарія.

Волокнисті культури є сировиною для текстильної промисло­вості. Найважливішою волокнистою культурою є бавовник.

Особливу групу в рослинництві становлять культури тропічно­го землеробства: чай, кава, какао. Найбільші виробники чаю: Ін­дія, Шрі-Ланка, Китай, Японія, Індонезія. Розвиток чаївництва відбувається також у Кенії, Уґанді, Мозамбіку, Танзанії, Аргенти­ні, Грузії, Росії та інших країнах. Головними постачальниками чаю на світовий ринок є Індія та Шрі-Ланка, а його споживачами — країни Європи, США, Канада.

Кофейне дерево росте в Африці, Ла­тинській Америці, Південній та Південно-Східній Азії. Виробники кави: Бразілія, Колумбія, Мексика, Сальвадор, Ґватемала, Уґанда, Кот д’Івуар, Ефіопія, Камерун, Анґола, Індія, Індонезія. Найбіль­ші експортери кави: країни Латинської Америки. Дерево какао росте у Африці та Південній Америці.

Головними виробниками какао-бобів є Ґана, Ніґерія, Кот д’Івуар, Камерун, Бразілія, Еква­дор. Імпортерами кофе та какао-бобів є країни Північної Америки та Європи.

5. Характеристика тваринництва

У високорозвинених країнах тваринництво високопродуктивне та має інтенсивний характер, у країнах, що розвиваються, — екс­тенсивне з меншою продуктивністю.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво.

Скотарство має м’ясний, молочний та м’ясо-молочний напря­ми. Найпродуктивнішу молочну худобу розводять у країнах Євро­пи та Північної Америки. М’ясний напрям переважає на територі­ях з посушливим кліматом та великими площами пасовищ. Найбільшим у світі районом м’ясного скотарства є південноамери­канська пампа. Аргентину називають «м’ясним цехом світу» через її провідне місце в експорті яловичини. Також крупними експорте­рами м’яса великої рогатої худоби — яловичини — є Туреччина, Уруґвай, Франція, Ірландія, Нова Зеландія, Австралія, Монголія.

Свинарство розвинене у густонаселених районах світу, а також у районах виробництва зерна, картоплі, поруч із великими пере­робними підприємствами харчової промисловості.

В економічно розвинених країнах переважає інтенсивне сви­нарство з переважанням беконних та м’ясо-сальних порід. Більше половини поголів’я свиней припадає на Азію, де виділяється Ки­тай — більш як 1/3 світового поголів’я. Ще третина поголів’я ви­рощується у країнах Європи, одна десята — у США. Експортери свинини: Бельґія, Данія, Нідерланди, Німеччина, Китай. Імпорте­ри: Великобританія, Росія, інші країни Європи.

  Вівчарство переважає у тих регіонах, де інші види тваринни­цтва не можуть набути достатнього розвитку, де є пасовища з низь­котравною рослинністю. Найбільше поголів’я овець розміщене в Австралії — приблизно 1/7 світового стада. Вівчарство є поста­чальником не тільки м’яса, але й високоякісної вовни.

Птахівництво — одна зі швидко зростаючих галузей тварин­ництва. У країнах Європи, США, Канаді птахівництво розвиваєть­ся у складі птахопромислових комплексів, на яких виробляють бройлерне м’ясо. Найбільшими виробниками птахів та продуктів птахівництва — м’яса та яєць — є США, Китай, Італія, Франція, Великобританія, Росія, Україна, Іспанія, Нідерланди, Японія, Ка­нада, Бразілія. Основні експортери бройлерів: США, Нідерланди, Бельґія, Данія, Франція, а яєць — США, Бельґія, Нідерланди.

V. Закріплення нових знань, умінь та навичок

Питання для обговорення

1) Чим сільське господарство розвинених країн відрізняється від сільського господарства країн, що розвиваються?

2) Чим ви можете пояснити провідні місця азіатського регіону у багатьох галузях сільськогосподарського виробництва?

3) Яка продукція сільського господарства України є конкуренто­спроможною на світовому ринку?

VI. Підсумок уроку

• Сільське господарство — давня галузь діяльності людства. Не­зважаючи на те що частка сільського господарства в структурі ВВП світу зменшується, в ньому задіяне близько половини еко­номічно активного населення Землі.

• На сучасний розвиток аграрного сектору великий вплив мали індустріалізація та НТР. Однак цей вплив є суттєвим пере­важно в розвинених країнах. У більшості країн, що розвива­ються, рівень розвитку сільського господарства залишається низьким.

• Головними галузями сільського господарства є рослинництво і тваринництво. Співвідношення галузей та їх географія зале­жить від багатьох чинників, як природних, так і соціально-економічних.

VІI. Домашнє завдання

1. Підручник, опрацювати § __.

2. Використовуючи карти атласа, підручник та статистичні мате­ріали, складіть узагальнюючу таблицю «Географія основних галузей тваринництва».