Конспект уроку з економічної і соціальної географії України Тема: зональна спеціалізація сільського господарства. Аграрні реформи в Україні

Тема:  зональна спеціалізація сільського господарства. Аграрні реформи в Україні

Мета: охарактеризувати галузеву структуру тваринництва, його кормову базу; дати поняття про зональну спеціалізацію сільського господарства, про приміські сільськогосподарські ра­йони, аграрні реформи України; удосконалювати навички аналізу статистичних даних щодо сільськогосподарського виробництва; виховувати організованість, ділові якості, повагу до думки інших (під час обговорення соціо­географічного практикуму).

Тип уроку: засвоєння нових знань

Структура уроку

I. Перевірка домашнього завдання

II. Мотивація навчальної діяльності

III. Вивчення нового матеріалу

IV. Первинна перевірка засвоєних знань

V. Закріплення знань

VI. Домашнє завдання

Хід уроку

I. Перевірка домашнього завдання

II. Мотивація навчальної діяльності

Соціогеографічний практикум

1. Які сільськогосподарські культури вирощують на вашій дачній ділянці (присадибній ділянці)? Чи пов’язана «спеціалізація» вашого городу з природними умовами краю? Які несприятливі природні явища загрожують вашим шести соткам? Назвіть основні технологічні процеси городу (що потрібно робити, щоб там щось виросло?) Які види продукції виготовляє ваша «домашня харчова промисловість»? Яку ви берете участь у виробництві?

2. Якщо ви мешкаєте в сільській місцевості (або у вас є родичі в сільській місцевості), пригадайте, на яку живність багата садиба? Дайте характеристику кормової бази тваринництва вашого двору. Які види продуктів поставляє до вашого столу домашнє виробництво?

3. Чи може фермерське господарство бути повністю натуральним, тобто забезпечити себе всіма речами, необхідними для життя сучасної людини?

III. Вивчення нового матеріалу

1. Зональна спеціалізація сільського господарства

Сільське господарство тісно пов’язане з ґрунтово-кліматичними ресурсами, що визначає зональну спеціалізацію галузі. Виділяють три сільськогосподарські зони — мішаних лісів, лісостепу та степу, а також два гірських регіони — Карпати та Крим.

Зона мішаних лісів спеціалізується на виробництві типової для цих природних умов продукції: озиме жито, овес, картопля, льон-довгунець тощо. Тваринництво має молочну, молочно-м’ясну та м’ясо-сальну спеціалізацію. Зона мішаних лісів має значну заболоченість, тому це один з основних районів для проведення меліорації.

Зона лісостепу виступає як важливий район землеробства та тваринництва. Провідними галузями землеробства є зернове господарство (озима пшениця, кукурудза на зерно, ячмінь). Цей район має надзвичайно сприятливі умови для вирощування цукрових буряків. Тваринництво спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби м’ясо-молочного і молочно-м’ясного на­прямів, м’ясо-сальному свинарстві. Лісостеп має найвищий агро­кліматичний потенціал — родючі ґрунти, тепле літо, достатню зволоженість.

У цілому зона степу сприятлива для вирощування багатьох сільськогосподарських культур. Провідними культурами зони є передусім зернові (озима пшениця, кукурудза на зерно та зе­лений корм) та соняшник. Високотоварними є виноградарство та садівництво, овочівництво, вирощування баштанних. Головна галузь тваринництва — розведення великої рогатої худоби м’ясо-молочного та м’ясного напрямів. Для стабільних урожаїв у цьому районі потрібне застосування зрошувальної меліорації, особливо в південних регіонах.

У гірських районах Карпат та Криму провідною галуззю спе­ціалізації є тваринництво, зокрема розведення овець і великої рогатої худоби м’ясо-молочного напряму. Південний берег Кри­му має субропічний клімат, проте вільних земель для ведення сільського господарства дуже мало.

Приміське господарство — напрям у сільськогосподар­ській спеціалізації, характерний для приміських зон великих міст.

Приміські сільськогосподарські райони мають позазональну спеціалізацію. Вони сформувалися поблизу великих міст. Ці райони покликані задовольнити потреби городян у продукції землеробства та тваринництва, що є малотранспортабельною (швидко псується, погано зберігається тощо). Такою продукцією є молоко та вироби з нього, свіжі овочі, фрукти.

2. Аграрні реформи в Україні, їх соціальне та економічне значення

Головною метою аграрної політики України є розбудова конкурентоспроможного аграрного сектора економіки шляхом створення умов для прискореного формування підприємств різ­них форм власності.

У 1992 р. Україна активно включилась у формування ринкових відносин, але механізм державного регулювання в сільськогоспо­дарській сфері не було визначено. Ситуація ускладнилась хаотич­ною приватизацією, унаслідок якої переробники відгородились від першооснови — виробників сировини, та розривом економічних зв’язків, що призвело до розвалу традиційних ринків збуту. Для селян стали недоступні ні добрива, ні нова сільськогосподарська техніка, ні бензин. Цінові, податкові, кредитні перепони призвели до вкрай негативних наслідків в аграрній сфері. Держава намага­лася позбутися важкого тягаря дотування аграрного сектора, але зберегти за собою адміністративне втручання в управління агро­промисловим комплексом, його виробничими структурами. Тому необхідність проведення нової аграрної політики для незалежної України стала вкрай важливою. Це проблема багатоаспектна, в якій об’єднується все: політика, право, економіка, соціальні питання, організація, кадрове забезпечення, технологічність агропромислового виробництва, підвищення його економічної захищеності й надійності.

Економічне значення аграрних реформ полягає в розпаю­ванні землі та запровадженні нових внутрішньогосподарських відносин, створенні самостійних організаційних форм як усе­редині підприємств, так і окремо, шляхом поділу на структури ринкового типу.

За даними Управління з контролю за використанням земель станом на 1 липня 2007 року реформування по Україні прове­дено в 11 888 господарствах (99,7 %). Унаслідок реформування створено 29,5 тис. нових агроформувань ринкового типу. З них: ТОВ — 7,2 тис. (24,4 %), приватних (приватно-орендних) під­приємств — 5,2 тис. (17,6 %), акціонерних товариств — 0,7 тис. (2,4 %), сільськогосподарських кооперативів — 1,4 тис. (4,7 %), фермерських господарств — 10,2 тис. (34,6 %), інших суб’єктів господарювання — 4,8 тис. (16,3 %). Сертифікати на право на земельну частку (пай) отримали 6,8 млн громадян, або 98,6 % від тих, що набули це право.

Надзвичайно важливою проблемою для сільського господарства є створення рівних умов розвитку сільськогосподарського вироб­ництва. Всі власники (великих, середніх, дрібних підприємств) повинні брати відповідальність на себе, вести виробництво, ви­ходячи з реалій сьогодення, але їм потрібна стартова допомога.

Держава (як свідчить світовий досвід) повинна бути причетна до процесу управління аграрним сектором економіки, але не як монополіст, а як регулятор інтересів товаровиробників та спо­живачів і в подальшому процес розвитку форм господарювання зосередити на індивідуальній власності на засоби виробництва.

Економічний розвиток приватного сектора, розширення його масштабів можуть стати основою для збільшення державних до­ходів. Державі слід посприяти, щоб у приватний сектор почав надходити інвестиційний капітал, у тому числі й іноземний.

Ліквідація монополії державної власності на земельні ресурси, встановлення правової рівності форм земельної власності й вклю­чення землі в систему господарського обороту суттєво змінили характер і зміст земельних відносин. Потрібно подбати, щоб більшість власників земельних паїв мали не формальне, а реальне право на землю. Власник умовної земельної ділянки не може нею розпоряджатись або мати відповідну економічну вигоду.

Соціальне значення аграрних реформ надзвичайно велике. Головне — визначення статусу селянина як серцевини всієї сис­теми аграрних відносин, виведення рівнів його праці, життя та побуту на істотно якісний вищий рівень, підвищення престиж­ності селянської праці. Призупинення культурного, освітнього і духовного занепаду селянських поселень і відновлення їх з часом до рівня, який у свій час зробив українському селянству славу одного з найбільш розвинутих. На сьогоднішній момент україн­ський селянин одержав право на землю, має свободу вибору, за своїм бажанням може визначити форми господарської діяльності, відкрито шлях до вільного підприємництва мільйонів людей, які діють на підставі власного інтересу.

Питання до тексту. Яка головна мета аграрної реформи в Україні? Як ви розумієте поняття «розпаювання землі»? У чому була складність включення сільського господарства в ринковий механізм? Яке економічне та соціальне значення аграрної ре­форми?

V. Закріплення знань

Завдання 105. Чому крупні птахівницькі ферми розміщують поблизу великих міст? Які види продукції дають такі підпри­ємства? Чому на спеціалізованих фермах продуктивність праці вища, ніж у фермерському господарстві?

Завдання 106. Тільки в Карпатах, на відміну від інших районів України, овець доїли і виготовляли з овечого молока сир, масло та інші продукти. Чому тільки в Карпатах? Як це можна пояснити?

VI. Домашнє завдання

Читати відповідний матеріал підручника.