Рівнева диференціація

Рівнева диференціація

Суть концепції рівневої диференціації та її переваги над традиційним розумінням індивідуалізації навчання в тому, що враховуючи свої здібності, нахили, інтереси та потреби, учень дістає право і змогу обрати обсяг та глибину засвоєння даного матеріалу, оптимізувати своє навчальне навантаження. Основна ідея (концепція) рівневої диференціації - планування обов'язкових результатів навчання з предмета. Прийняття концепції веде до поступової перебудови всієї методичної системи навчання математики.

Типологічні групи визначаються, як правило, після ознайомлення школярів з новим матеріалом, первинного його закріплення за результатами виконання короткочасних контрольних робіт. Цей розподіл не має бути постійним і передбачає рух із однієї групи до іншої.

Для учнів кожної типологічної групи визначаються:

- комплекси (системи) завдань, які забезпечували б послідовне, систематичне засвоєння навчального матеріалу, передбачали б поступове зростання рівня складності, творче оволодіння знаннями, активізацію діяльності учнів;

-   форми організації роботи (фронтальна, групова, парна, індивідуальна);

-  доза і характер педагогічної допомоги під час виконання того чи іншого завдання.

В умовах класно-урочної системи навчання рівнева диференціація постає ефективним засобом формування в учнів самооцінки та самоконтролю.

Принципи рівневої диференціації:

1) виділення і відкритого представлення учням результатів навчальних досягнень (за рівнями);

2) рівень вимог має бути вищим за рівень навчальних досягнень;

3) формування опори: в усіх учнів класу незалежно від їхніх здібностей і навчальних можливостей повинні бути сформовані опорні знання та вміння;

4) послідовності у просуванні за рівнями навчання;

5) індивідуалізації, який дає змогу враховувати індивідуальний темп просування в навчанні;

6) відповідності між змістом, контролем та оцінкою;

7) добровільності у виборі рівня навчання: кожен учень добровільно вибирає рівень засвоєння навчального матеріалу.

Вчитель організовує навчання на всіх чотирьох рівнях навчання (початковий, середній, достатній та високий), а учень сам вибирає рівень засвоєння навчального матеріалу.

Рівнева диференціація навчання передбачає:

1) збільшення кількості вправ, які потрібно виконати, та забезпечення розвивального характеру навчання;

2) відмову від авторитарного навчання;

3) свободу вибору кожним учнем рівня навчальних досягнень;

4) використання різних форм роботи.

Ефективною формою реалізації рівневої диференціації є об'єднання дітей у групи з урахуванням їх самооцінки. У кожній групі слід пропонувати учням добірку завдань на вибір. Тоді кожний учень має просуватися від зони найближчого розвитку до зони актуального розвитку. Така організація роботи можлива, якщо вчитель знає мотивацію навчання кожного учня, а також рівень засвоєння кожним попереднього матеріалу. Оскільки в диференційованих завданнях прискорюється період від дій у співпраці з учителем до частково або повністю самостійної роботи, то слід цілеспрямовано формувати в учнів уміння і навички працювати самостійно.

Групова робота базується на соціально-типових, спільних властивостях (особливостях, якостях, характеристиках), притаманних групі учнів як частині класу, і характеризується можливістю виконання спільних або індивідуальних рівневих завдань. Диференціація може здійснюватися за обсягом або змістом матеріалу, мірою допомоги вчителя та іншими ознаками. Групи учнів не постійні, їх кількісний і якісний склад може змінюватися залежно від рівня досягнень учнів, змісту теми тощо. Об'єднуючи учнів у групи, вчитель одержує можливість організувати навчання різне за змістом, рівнем складності, обсягом завдань, тобто враховує індивідуальні запити школярів за певних умов.

У процесі використання диференційованих завдань необхідно здійснювати поступовий перехід від колективних форм роботи учнів до частково самостійних і повністю самостійних у межах уроку або системи уроків. Під час роботи в групі учні мають можливість відразу з'ясовувати незрозумілі для себе питання, своєчасно виправляти помилки, допущені в процесі розв'язування вправ, вчитися вислуховувати думку свого товариша, відстоювати та обґрунтовувати правильність власних суджень, приймати рішення.