Конспект уроку з фізичної географії України Тема: Тема: Визначення за картами напрямків, відстаней і висот

Тема: Визначення за картами напрямків, відстаней і висот

Мета: 
сформувати уявлення про топографічні карти та їхні особливості; систематизувати знання учнів про практичне використання топографічних карт; продовжити формування навичок роботи з топографічними картами, вміння визначати за картами відстані, висоти та напрямки на місцевості; виховувати самостійність, працьовитість, спостережливість, уважність.

Обладнання: топографічні карти, атласи.

Тип уроку: комбінований урок.

Хід уроку

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань і умінь.

1. Пригадайте, який прилад допомагає орієнтуватися на місцевості.

2. Що таке азимут?

3. Якими способами можна виміряти відстань на карті?

III. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності учнів.

IV. Вивчення нового матеріалу.

Люди люблять відпочивати на природі, здійснюючи мандрівки незнайомими їм місцевостями. За допомогою можна звернутися до досвідчених туристів чи туристичних фірм, а можна спробувати самому розробити маршрут такої подорожі. При цьому стане у нагоді топографічна карта. З її допомогою можна заздалегідь прокласти оптимальний маршрут подорожі, а діставшись до обраної місцевості, зорієнтуватися на ній. Орієнтуватися за картою означає: визначити сторони горизонту, розпізнавати на ній рельєф і місцеві предмети, встановити своє місцезнаходження і шлях прямування.

Визначення напрямків. Орієнтуватися за топографічною картою досить легко, якщо місцевість більш-менш відкрита (рівнинна, не зайнята будівлями або лісом) і має достатньо об'єктів-орієнтирів. Однак у лісі, горах або в умовах поганої видимості звірити карту з місцевістю важко, а часом і неможливо. Тоді рух здійснюють за азимутом – кутом напрямку, який спочатку вимірюють на карті транспортиром, а на місцевості визначають за допомогою компаса.

Однак за картою і компасом вимірюють різні азимути. За топографічною картою визначають дійсний азимут – кут між північним напрямком географічного (дійсного) меридіана і напрямком на певну точку. Його відлічують за ходом годинникової стрілки. На місцевості ж компасом визначають магнітний азимут – кут між північним напрямком магнітного меридіана і напрямком на певну точку. Він відлічується за ходом годинникової стрілки. Намагнічена стрілка компаса спрямовується вздовж магнітного меридіана і синім кінцем вказує на північний магнітний полюс, який не збігається з Північним географічним полюсом. Отже, магнітні меридіани за своїм напрямком не збігаються з дійсними меридіанами і утворюють з ними кути.

Кут між північними напрямками дійсного і магнітного меридіанів називаєтьсямагнітним схиленням (δ). Його треба враховувати при переході від дійсного азимута до магнітного. Схилення вважається східним, якщо північний напрямок магнітного меридіана відхиляється на схід від північного напрямку дійсного меридіана, а західним – якщо він відхиляється на захід від північного напрямку дійсного меридіана. Для переходу від дійсного азимута (А) до магнітного (Ам) потрібно: якщо схилення східне, то відняти його величину від дійсного азимута, а якщо західне – додати до дійсного азимута, тобто Ам = А ± δ.

Топографічна карта дає можливість визначити дирекційні кути. Дирекційний кут – це кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки і напрямком на точку. Його, як і дійсний азимут, вимірюють транспортиром за ходом годинникової стрілки від 0 до 360°. Щоб перейти від дирекційного кута до магнітного азимута, потрібно враховувати кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки і магнітним меридіаном. Цей кут називається поправкою напрямку, або відхиленням магнітної стрілки. Відхилення вважається східним, якщо північний напрямок магнітної стрілки відхиляється на схід від вертикальної кілометрової лінії, і західним, якщо стрілка відхиляється на захід.

Для обчислення магнітного азимута (Ам) треба величину поправки напрямку (П) при східному відхиленні магнітної стрілки відняти від величини дирекційного кута (£), а при західному – додати до величини дирекційного кута: Ам = £ ±  П.

Значення магнітного схилення і поправки напрямку в різних пунктах земної кулі неоднакові. Їх позначають цифрами на спеціальному схематичному малюнку, що розміщується на топографічній карті під її південною рамкою.

Мал. Співвідношення між магнітним і дійсним азимутами та дирекційним кутом

Мал. Утворення кута магнітного схилення (δ)

Вимірювання відстаней. За допомогою топографічних карт можна досить точно обчислити відстані на місцевості. Прямі відрізки між двома точками на топографічній карті вимірюються лінійкою циркулем-вимірювачем. Якщо їх під рукою немає, можна скористатися смужкою паперу, приклавши її до точок. Відстань, зняту з карти циркулем чи зафіксовану на паперовій смужці, можна перевести в реальну за допомогою лінійного масштабу, розміщеного під нижньою рамкою карти. Довжину ламаної лінії (наприклад, дороги, залізниці) обчислюють як суму відрізків прямих.

Складніше вимірювати довжину звивистих ліній – річок, берегових ліній, контурів лісів тощо. Ви вже знаєте, що в таких випадках можна скористатися ниткою, приклавши її до кривої лінії так, щоб повторити її форму. Для точніших вимірювань користуються приладом для вимірювання кривих ліній – курвіметром. Він складається з рухомого коліщатка і циферблата зі стрілкою, яка показує пройдену на карті відстань у сантиметрах або на місцевості в кілометрах.

Визначення висот поверхні. На топографічних картах рельєф зображуєтьсягоризонталями – лініями перерізу нерівностей місцевості горизонтальними площинами, проведеними через однакові проміжки за висотою. Відстань (у метрах) між сусідніми січними площинами називається висотою перерізу. Різниця висот сусідніх горизонталей також дорівнює висоті перерізу. Висота перерізу рельєфу на карті вказується під лінійним масштабом.

Горизонталі проводяться суцільною коричневою лінією. Усі точки, які лежать на одній горизонталі, мають однакову абсолютну висоту, яка зазначена на окремих горизонталях. Вона відрізняється від висоти точок сусідньої горизонталі на висоту перерізу рельєфу. Знаючи це, можемо встановити абсолютну висоту будь-якої точки, яка не обов'язково лежить на позначеній горизонталі. Крім цього, абсолютні висоти підписані на окремих горизонталях, біля вершин окремих гір і горбів, а також біля окремих об'єктів, наприклад, розгалужень доріг, колодязів, джерел. На берегових лініях річок, ставків, озер даються відмітки урізів води, які показують абсолютну висоту водної поверхні в даній точці.

Усі горизонталі, що замикаються в межах аркуша карти, позначають або підвищення (гору чи горб), або пониження (улоговину) в рельєфі. Відрізнити ці форми рельєфу, як ідізнатися напрямок їх схилів, можна за цифровими підписами горизонталей і відміток окремих висот, за розташуванням водойм, а також за берґштрихами. Під час походу важливо знати відносні висоти різних точок місцевості, крутість схилів тощо. Про це можна дізнатися за кількістю і щільністю горизонталей, проведених на топографічній карті: чим більше горизонталей на схилі, тим він вищий: чим ближче горизонталі проведені одна до одної, тим він крутіший, чим далі – тим більш пологий.

Ам = А – δ  = 54° 00' –  6° 30' = 47° 30'

Ам = α – П = 56° 00' – 8° 30' = 47° 30'

   

Мал. Визначення дійсного азимута і дирекційного кута за топографічною картою і перехід від них до магнітного азимута

Мал. Зображення горизонталями горба

(висота перерізу 5 м)

V. Закріплення.

1. За топографічною картою визначте географічні та прямокутні координати гори Андозька, що знаходиться у квадраті 6611.

2. Транспортиром виміряйте дійсний азимут і дирекційний кут напрямку г. Андозька (квадрат 6611) – г. Цегельна (квадрат 6613). Перейдіть від цих величин до магнітного азимута даного напрямку.

3. Визначте абсолютну висоту точки, де знаходиться будинок лісника (квадрат 6611).

4. Виміряйте відстань від залізничної станції міста Снов до центральної частини села Сидорове вздовж шосе і ґрунтової дороги. На якій ділянці дороги спостерігається найбільша крутість схилу?

VI. Підсумки уроку 

Визначити напрямки на топографічній карті і місцевості можна за допомогою азимутів: дійсний азимут – кут між північним напрямком географічного (дійсного) меридіана і напрямком на певну точку; магнітний азимут – кут між північним напрямком магнітного меридіана і напрямком на певну точку.

При переході від дійсного азимута до магнітного необхідно враховувати магнітне схилення – кут між північними напрямками дійсного і магнітного меридіанів.

         Дирекційний кут – це кут, виміряний на топографічній карті між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки і напрямком на точку.

         Рельєф на карті зображується горизонталями – лініями перерізу нерівностей місцевості горизонтальними площинами, проведеними через однакові проміжки за висотою. Відстань між сусідніми січними площинами називається висотою перерізу

VII. Домашнє завдання. 

Конспект уроку з фізичної географії України Тема: Тема: топографічні карти

Тема: топографічні карти

Мета: сформувати уявлення про топографічні карти та їхні особливості; розвивати навички роботи з топографічними картами

Обладнання: таблиці з даної теми, роздатковий матеріал, зошити на друкованій основі, атласи

Обладнання: топографічні карти, атласи.
Тип уроку: комбінований урок.

Хід уроку.

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань і умінь.

1. Що таке картографічна проекція?

2. Чому виникають спотворення на карті?( схематично на дошці).

3. Що таке генералізація? Навести приклади.

III. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності учнів.

Карти земної поверхні називають географічними.А погляньте на карту України. Чи знайдете на ній нашу місцевість? Як ви думаєте, чому ні? («Відкритий мікрофон»).

Карти, на яких зображуют малі ділянки земної поверхні , називають топографічними. А ось що це за карти, та як їх можна використовувати, ми і дізнаємося сьогодні на уроці.

IV. Вивчення нового матеріалу( пояснення і демонстрація на настінній топографічній карті та топографічних картах атласу).

Топографічна карта - така карта, повнота змісту та точність якої дозволяють вирішувати технічні задачі.

Наука про створення топографічних карт - топографія.

Карти в залежності від масштабів умовно поділяють на такі типи:

топографічні плани - 1:500 - 1:5 000;

великомасштабні топографічні карти - 1:10 000 - 1:100 000;

середньомасштабні топографічні карти - від 1:200 000 - 1:1 000 000;

дрібномасштабні топографічні карти - менш 1:1 000 000.

Чим менше знаменник чисельного масштабу, тим крупніше масштаб. Плани складають в крупних масштабах, а карти - в дрібних. У картах враховується «кулястість» землі, а в планах - немає. Через це плани не повинні складатися для територій площею понад 400 км ² (тобто ділянок землі приблизно 20 × 20 км).Якщо територія велика, топокарти мають велику кількість листів.На кожному з яких відбита маленька ділянка цієї території, обмежена меридіанами і паралелями,а рамками аркушів служать лінії меридіанів і паралелей. Наприклад, лист карти масштабом 1:1 000 000 обмежений меридіанами з розмірами 4 ° по широті і 6 ° по довготі. При разграфці по цій системі північна і південна півкулі діляться на 60 колон, позначених цифрами, і на 22 ряди, позначених буквами латинського алфавіту. 
У великомасштабних картах трапеції менші: обмежується 30'за довготою та 20'за широтою); Масштаб 1:25000 обмежується 7'30''за довготою та 5' за широтою.

Географічні координати на листках топокарт зазначаються в кутках. 
Внутрішня рамка - це трапеція, яка утворена тонкими суцільними лініями. Бічні лінії цієї трапеції - меридіани, а верхня і нижня основи - паралелі. Внутрішня рамка обмежовує зображення місцевості на карті. Паралельно до внутрішньої рамки проводиться зовнішня рамка, яку ще називають оформительська. Це одна широка лінія, яка надає карті закінченого вигляду і ніби відокремлює її поле від позарамкового оформлення. Між внутрішньою і зовнішньою рамками розташована мінутна рамка, що утворена двома паралельними лініями (двома бічними вертикальними і двома нижньою і верхньою горизонтальними, які поділені відповідно на мінути широти і довготи).

Мінути широти і довготи почергово позначаються двома паралельними лініями і однією жирною лінією. У свою чергу кожна мінута (Г) широти і довготи поділена точками на шість однакових частин, по 10" (секунд) у кожній. Ці точки утворюють так звану додаткову секундну рамку, яка дозволяє з великою точністю визначати географічні координати різноманітних об'єктів на топографічних картах Щоб визначити наближено місцеположення будь-якого географічного об'єкта або точки на карті, потрібно назвати утворений кілометровими лініями квадрат, у якому вони знаходяться. Для цього слід прочитати за рамкою двозначні числа, що позначені великими цифрами біля горизонтальної і вертикальної ліній, які утворюють нижній лівий (південно-західний) кут потрібного квадрата. Наприклад, 15-35. Першими пишуть цифри, що позначають горизонтальні лінії.

Для того щоб визначити прямокутні координати заданої точки, потрібно виміряти за перпендикулярами відстань від цієї точки до нижньої горизонтальної і лівої вертикальної ліній й отримані значення скласти з координатами ліній. Після вимірювання відстаней від ліній кілометрової сітки до певної точки записують їх координати .Крім сітки меридіанів і паралелей на топографічних картах зображенапрямокутна сітка координат X і Y . Лінії прямокутної сітки проведені черезінтервали, що відповідають цілій кількості кілометрів. Кожна лінія кілометрової сітки продовжена за поле карти, де підписані значення X і Y в кілометрах. Повні значення X підписують на крайніх, північній і південній лініях кілометрової сітки, наприклад, 6019 км , на проміжних лініях пишуть десятки і одиниці кілометрів 20, 21 і т.д. Повне значення Y із зазначенням номера зони підписують біля крайніх західної і східної лінії кілометрової сітки, наприклад, 3452, де 3 – номер зони. У проміжку між крайніми лініями підписують десятки й одиниці кілометрів координати Y . Посередині лінії зовнішньої рамки в розриві з усіх чотирьох боків указана номенклатура суміжних листів. Над північною рамкою вказана номенклатура листа, а в дужках – назва найбільшого населеного пункту,що розміщений на цій карті. Під південною рамкою листа карти підписані масштаби карти (чисельний, іменований і лінійний), висота перетину рельєфу, система висот. Під південно-західним кутом рамки знаходиться схема взаємного розміщення істинного, магнітного і осьового меридіанів з приведенням величин середнього наближення меридіанів і магнітного схилення, річного схилення магнітної стрілки. Під південно-східним кутом розміщений графік закладень. Поза рамкою топографічні плани оформлюють значно простіше і містять менше інформації у порівнянні з топографічними картами.

Підписи ліній координатної сітки наводяться в місцевій системі координат. Під південною рамкою вказують лише чисельний масштаб і переріз рельєфу. Також наводять схему розташування суміжних листів плану. Лінії сітки прямокутних координат проведені через 10 см. Їх виходи за внутрішню рамку підписують у кілометрах (для масштабів 1:5000 і 1:2000) або в метрах (для масштабів 1:1000 і 1:500). 

2.Дійсний і магнітний азимути, магнітне схилення.

- дійсний азимут – кут між географічним меридіаном і напрямком на об'єкт ;

- магнітний азимуткут між напрямом магнітної стрілки на північ та об'єктом;

- магнітне схилення – кут між дійсним і магнітним меридіаном. 

3.Практичне використання топографічних карт.

-Де можна використовувати такі карти? («Відкритий мікрофон»).Розповідь.

V. Закріплення.

1.Яку інформацію можна одержати з топокарти?

2.Що таке магнітне схилення, дирекційний кут? 

Виконання практичної роботи №2.

VI. Підсумки уроку 

VII. Домашнє завдання. 

Конспект уроку з фізичної географії України Тема: Тема: Картографічні проекції та способи зображення об`єктів і явищ на картах

Тема: Картографічні проекції та способи зображення об`єктів і явищ на картах

Мета: ознайомити учнів з картографічними джерелами географічної інформації, методами її отримання; дати знання про картографічні проекції, види спотворень на картах; продовжити формування навичок роботи з різними видами карт.

Обладнання: карта, план місцевості, аерофотознімки, топографічні карти, атласи

Структура уроку

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань і вмінь.

III. Вивчення нового матеріалу.

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

V. Підсумки уроку.

VI. Домашнє завдання.

Хід уроку

I. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань і вмінь.

1. Пригадайте, чим географічна карта відрізняється від глобуса.

2. Чому на карті неминучими є спотворення зображуваних об’єктів?

3. Які вам відомі способи зображення об’єктів на картах?

III. Вивчення нового матеріалу.

Географічна генералізація. Навіть на картах найбільшого масштабу неможливо (та й недоцільно) показувати об'єкти з усіма подробицями і деталями. Для їх відбору і узагальнення здійснюють картографічну генералізацію.

Генералізація визначається масштабом карти, її призначенням, тематикою. Найбільш суттєво впливає масштаб. Адже ділянка місцевості, яка в реальності має площу 1 км², на карті масштабу 1 : 10 000 займатиме 1 дм², на карті масштабу 1 : 100 000 – 1 см², а на карті масштабу 1 : 1000 000 – 1 мм². Отже, всі об'єкти, показані на карті великого масштабу, графічно неможливо відобразити на картах дрібних масштабів. А тому при переході до більш дрібних масштабів вибирають лише найістотніші об'єкти місцевості (наприклад, населені пункти з людністю понад 10 тис. мешканців) і такі, що можуть бути виражені в масштабі цієї карти (наприклад, річки довжиною понад 100 км), спрощують форми об'єктів (виключають невеликі звивини річок і доріг, випрямляють контури берегових ліній, кордонів і т. д.).

Картографічні проекції. Усі географічні карти складають у певних картографічних проекціях.Картографічна проекція – це математично визначений спосіб зображення земної поверхні на площині (карті). Реальна земна поверхня дуже складна і не відповідає жодному геометричному тілу. Щоб відтворити цю поверхню на карті, спочатку її відображають на математично правильній фігурі (кулі), а потім переносять це зображення на площину, ніби проектуючи його.

Картографічних проекцій існує багато, їх об’єднують у групи. Насамперед проекції поділяють за видом допоміжної поверхні, яка використовується при переході від кулі до площини карти. Розрізняють проекціїциліндричні, коли проектування з кулі здійснюється на поверхню циліндра, конічні, коли допоміжною поверхнею служить конус, і азимутальні, коли проектування ведеться безпосередньо на площину.

Спотворення на географічних картах. Як ви вже знаєте з курсу географії 6 класу, сферичну поверхню глобуса неможливо розгорнути у вигляді площини без розривів і складок. Отже, будь-яка карта має ті чи інші спотворення. Спотворюються довжини ліній, кути, площі і форми географічних об'єктів. Спотворення на карті тим більші, чим більша зображувана на ній поверхня. На планах місцевості і великомасштабних картах, що зображують невеликі ділянки місцевості, спотворень майже немає, але на дрібномасштабних картах вони бувають дуже великі. А звідси й неоднаковий масштаб довжин і площ у різних місцях карти.

Про характер і розміри спотворень на карті можна дізнатися, зіставивши картографічну сітку з градусною сіткою глобуса. На глобусі всі меридіани рівні між собою, паралелі проходять на однаковій відстані одна від одної. Всі меридіани перетинаються з паралелями під прямими кутами, тому на глобусі всі клітинки градусної сітки між двома сусідніми паралелями мають однакову форму і розміри, а клітинки між двома сусідніми меридіанами звужуються і зменшуються за величиною з віддаленням на північ і на південь від екватора.

Таким чином, ознаками спотворень на карті будуть: неоднакова форма і величина клітинок між двома сусідніми паралелями (спотворення форм і площ), різні за довжиною відрізки меридіанів між паралелями (спотворення довжин ліній і неоднаковий масштаб у різних частинах карти), відхилення величини кутів між меридіанами і паралелями від 90° (спотворення кутів).

Зображуючи земну поверхню на карті, доводиться враховувати кривизну Землі і вибирати ту чи іншу картографічну проекцію, яка дозволяє уникнути одного із спотворень чи послабити інше.

Залежно від характеру і розмірів спотворень проекції поділяють на рівнокутні, рівновеликі й довільні.Рівнокутні проекції зберігають без спотворень кути і форми малих об'єктів, однак в них сильно деформуються довжини ліній і площі об'єктів. За картами, створеними в рівнокутній проекції, зручно прокладати маршрути суден і літаків, оскільки виміряні на таких картах кути точно відповідають кутам на місцевості, які можуть фіксуватися приладами.

Рівновеликі проекції не спотворюють площ, однак форми об'єктів і кути в них сильно спотворені.Довільні проекції мають усі види спотворень, але вони розподіляються на карті найбільш вигідним чином. Наприклад, існують проекції з мінімальними спотвореннями в центральній частині, зате вони різко зростають на краях карти.

Для географічних карт території України здебільшого застосовують конічну довільну проекцію. На картах з такою проекцією порівняно мало спотворюються кути і площі, масштаб можна вважати постійним на невеликих відстанях навколо будь-якої точки. Тому на цих картах можна приблизно вимірювати кути, невеликі відстані і площі.

Види умовних знаків. Як ви вже знаєте, для відображення різних географічних об'єктів, явищ і процесів на картах застосовують умовні позначення. До них належать умовні знаки, підписи, буквені і цифрові позначення, а також способи картографічного зображення. Розрізняють декілька видів умовних знаків.

Масштабні (або контурні)  умовні знаки передають дійсні розміри об'єктів, які виражаються в масштабі карти. Такими знаками є  контури лісу, луків, болота, озера тощо. Позамасштабними  умовними знаками позначають об'єкти, які не можна показати в масштабі карти. Наприклад, заводи, аеродроми, пам'ятники, колодязі, окремі дерева, населені пункти (їх показують кружечками-пунсонами).

Пояснювальні умовні знаки доповнюють характеристику об'єкта. Наприклад, стрілка біля знака річки показує напрямок її течії, малюнок листяного чи хвойного дерева в контурі лісу вказує переважання тих чи інших порід. 

Способи картографічного зображення. На картах об'єкти, явища і процеси передають різними способами. Спосіб значків застосовують для зображення об'єктів, що не виражаються в масштабі карти. Значки можуть бути геометричними (наприклад, промислові центри), буквеними (місця видобутку корисних копалин) або мати вигляд наочних малюнків (якір як символ морського порту).

Способом лінійних знаків передають на картах лінійні об'єкти: берегову лінію, річки, кордони, дороги, трубопроводи. Вони масштабні за своєю довжиною та конфігурацією, але переважно позамасштабні за шириною.

Способом якісного фону показують поділ території на однакові в якісному відношенні частини. Усі частини зафарбовують різними кольорами. Цей спосіб передає явища, які мають на земній поверхні суцільне поширення, тобто між зображуваними територіальними частинами на карті не може бути «білих плям». Цим способом зображують, наприклад, геологічну будову території, ґрунти, природні зони, держави, одиниці адміністративно-територіального устрою тощо.

Спосіб ареалів використовується для виділення на карті областей поширення якихось однорідних явищ. Ареали можна відобразити суцільною чи пунктирною межею, зафарбуванням, штриховкою, надписом чи малюнком. Явища, зображувані цим способом, на відміну від тих, які передаються способом якісного фону, не мають повсюдного територіального поширення: на карті вони виступають як окремі «плями» (льодовики, багаторічна мерзлота, болота, заповідники та ін.).

Спосіб ізоліній застосовують для відображення явищ, які мають суцільний, безперервний і при цьому більш-менш плавний розподіл на земній поверхні. Ізолінії, як вам відомо, це лінії, що сполучають на картах точки, які на місцевості мають однакові кількісні показники якогось явища. Ізолінії, наприклад, показують висоту суходолу (горизонталі), глибини морів (ізобати), температуру повітря (ізотерми), кількість опадів, солоність води. Для кращого сприйняття явища ділянки між сусідніми ізолініями часто зафарбовують у різні кольори (як, наприклад, показуючи рельєф на фізичних картах).

Способом знаків руху передають явища, що переміщуються у просторі (наприклад, напрямки вітрів і течій). Кольором і шириною знаків руху можна відобразити характеристики явища – холодні або теплі течії, вітри влітку і взимку.

Спосіб картодіаграми застосовують для відображення абсолютних значень кількісних показників на окремих територіях. Наприклад, цим способом показують кількість загальноосвітніх шкіл чи посівні площі зернових культур в областях України. Діаграми можуть мати вигляд стовпчиків, стрічок, квадратів, кругів або інших геометричних фігур. Часто їх ділять на частини відповідно до структури зображуваного об'єкта. Кожна з частин зафарбовується в інший колір і відповідає якійсь частці, що виражається у відсотках. Наприклад, діаграмою можна передати структуру шкіл за місцем їх розміщення (міські й сільські), структуру посівних площ за видом зернових культур (пшениця, жито, ячмінь і т. д.).

Способом картограми відображають відносні значення кількісних показників на окремих територіях (наприклад, кількість учнів загальноосвітніх шкіл на 1 000 мешканців області, середню врожайність зернових культур (центнерів з 1 га) в областях). Для картограми обов'язковим є наявність шкали, що показує, в яких межах змінюється показник.

IV. Закріплення вивченого матеріалу.

1. Чому на картах виникають спотворення? Які види спотворень є на карті годинних поясів світу?

2. Що таке картографічна проекція? Які її види ви знаєте?

3. Знайдіть на фізичній карті України приклади різних умовних позначень.

4*. Назвіть способи картографічного зображення, що використані на картах «Тектонічна будова України», «Чорне та Азовське моря».

V. Підсумки уроку.

VI. Домашнє завдання.

Опрацювати §5 ст. 29-33.

Конспект уроку з фізичної географії України Тема: Тема: джерела географічної інформації. Джерела географічних знань

Тема: джерела географічної інформації. Джерела географічних знань

Мета: ознайомити учнів з різними видами географічної інформації картами, атласами, географічними енциклопедіями, словниками, довідниками;  показати  учням  способи  роботи  з  ними;  розвивати  пізнавальну активність учнів

Тип уроку: засвоєння нових знань, вмінь, навичок.

Обладнання: енциклопедії, географічні словники, довідники, плани міст України.

Опорні поняття: словник, довідник, енциклопедія.

Базові поняття: географічна інформація, енциклопедичні знання.

Хід уроку

I. Організаційний момент

Визначення мети та завдань уроку.

II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

прийом «інтелектуальна розминка»

•  Що таке словник, довідник, енциклопедія? Яку інформацію можна  отримати з названих джерел?

•  Які географічні періодичні видання ви знаєте? Яку інформацію можна з них отримати?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Географічні інформаційні системи (ГІС). ГІС — це створені за допомогою ЕОМ «архіви» географічних знань про територіальну організацію і взаємодію суспільства та природи. До складу ГІС включаються:

• ЕОМ;

• програмне забезпечення;

• просторова інформація у вигляді картографічних даних про природні компоненти, господарство, угіддя, дороги тощо.

Функціонування ГІС здійснюється в такій послідовності:

• збір та автоматизоване оброблення географічної інформації;

• просторова прив’язка географічної інформації та її подання у вигляді електронної карти на екрані дисплея;

• переведення цієї карти в разі потреби у паперову форму (наприклад створення атласів).

Важливим складником ГІС є аерокосмічна інформація, дані аеровізуальних спостережень, наземних датчиків тощо.

В Інституті географії НАНУ йде розробка багатоцільової Національної ГІС України, метою якої є створення географо-кібернетичної моделі країни.

Експедиційні та стаціонарні дослідження природних умов і природних ресурсів. Туристичні подорожі, екскурсії, краєзнавчі пошуки. Музейні експозиції, виставки.

Географічні енциклопедії, довідники, словники, календарі. Географічні періодичні видання. Географічні описи в мистецьких творах, засобах масової інформації, в тому числі аудіовізуальних та ін.

Географічні карти й атласи. Важливими носіями інформації та джерелами знань про різні території є географічні карти. Географічна карта — це узагальнене зменшене зображення земної поверхні на площині, виконане в певному масштабі за допомогою умовних знаків. Карти є моделлю реальної дійсності. Вони відображають розміщення, властивості та зв'язки різних природних і суспільних об'єктів та явищ. Карти складають на основі польових досліджень, аеро- і космічних знімків та інших картографічних джерел, статистичних і літературних даних. Будь-яке географічне дослідження починається із ознайомлення з існуючими картами даної території і закінчується створенням нових для неї карт. Як ви вже знаєте, карти бувають різних видів.

Призначення географічних карт так само різноманітне, як і різноманітні сфери людської діяльності, їх використовують, наприклад, у наукових дослідженнях, різних галузях господарської діяльності, військовій справі, як навчальні посібники в школах, як путівники в туристичних подорожах. За допомогою карт нині розв'язують багато практичних завдань: передбачають погоду, прокладають маршрути руху суден і літаків, проектують будівництво об'єктів, планують освоєння сільськогосподарських земель, розвідку родовищ корисних копалин, природоохоронні заходи тощо.

Часто карти об'єднують у географічні атласи. Атлас — це систематизоване, цілісне зібрання карт за певною програмою. Такими є, зокрема, науково-довідкові атласи (наприклад, «Атлас природних умов, і природних ресурсів України»), навчальні атласи з географії чи історії України, навчально-краєзнавчі атласи окремих областей, атласи туриста та ін.

Нині карти й атласи видаються не тільки на папері, а й на електронних носіях інформації (компакт-дисках). Такі атласи, окрім власне карт, часто містять велику кількість додаткової інформації — тексти, схеми, таблиці, графіки, діаграми, фотографії, а також аудіо- та відеоматеріали (мелодії гімнів країн і народні пісні окремих регіонів, відеоряди цікавих місць тощо). Уже створено електронні атласи України, що охоплюють десятки карт різного змісту.

Сучасні комп'ютерні технології, які дають змогу поєднувати електронні карти, схеми, аерокосмічні зображення земної поверхні з різноманітною інформацією в таблицях, називаються геоінформаційною системою (ГІС). Вона дає можливість використовувати, аналізувати, зберігати, редагувати відтворені географічні дані. ГІС широко використовується для дослідження різноманітних проблем природокористування.

Запам'ятайте
Основні способи збору географічної інформації та фактичного матеріалу: стаціонарні дослідження, експедиції, екскурсії.

Джерелами географічної інформації є географічні енциклопедії, словники, довідники, музейні експозиції, газети та журнали, радіо й телебачення, мережа Інтернету, карти й атласи.

Географічна карта - це зменшене, узагальнене умовно-знакове зображення земної поверхні на площині в певному масштабі і певній проекції.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу

Прийом «Бліцопитування»

• Що таке карта?

• Навіщо класифікують карти?

• Що таке генералізація?

• Що таке локсодромія та ортодромія?

• Яку роль відіграють карти в нашому житті?

• Фахівці яких професій використовують у своїй професійній ді­яльності карти?

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

Опрацювати §4.

Дати відповіді на питання до нього(усно).