Тема: полемічна та релігійна література
Мета: обговорити ситуацію з полемічною та релігійною
літературою Волині в 16 ст, розвивати бажання навчатись, досліджувати історію.
Тип уроку: комбінований
Хід уроку
1. Організаційний етап
2. Мотивація навчальної діяльності
3. Вивчення нового матеріалу
Полемі́чна літерату́ра (від грец. πολεμιχός — войовничий) — підбірка текстів різних авторів, у
яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та
православною церквами з метою їх об'єднання.
Реформаційний і контрреформаційний рухи на Заході Європи в XVI—XVII ст.,
передусім у Польщі, суттєво вплинули на українське інтелектуальне життя,
починаючи з останньої чверті XVI ст. Поширення цих рухів в Україні, особливо
наступ католицької контрреформації, пов'язане з прийняттям Берестейської
церковної унії, спричинило релігійну полеміку, що охопила широкі верстви
тогочасного суспільства і стимулювала українських інтелектуалів до пошуків
адекватної відповіді на виклики латинського Заходу, на розв'язання назрілих
проблем релігійного життя, освіти, культури, а згодом і державотворення.
Історія релігійної полеміки в Україні, як зазначає американський
дослідник І. Шевченко, охоплює два періоди: 1) від 80-х років XVI ст. до 30-х
років XVII ст., коли релігійна полеміка точилася у Вільно й Західній Україні;
2) від 1630 р. до кінця XVII ст., коли центром полемічної активності став Київ.
Острозькі книжники діяли саме на першому етапі творення української полемічної
літератури.
Підхід
острозьких книжників до проблеми людини зводився до роздвоєння людини на
«внутрішню» і «зовнішню» , душу і тіло, тобто на її духовну і тілесну природу.
Духовну природу вони диференціювали за ступенем залежності змісту і характеру
інтелектуальних процесів від їх тілесного субстрату: ум як вища умоглядна і
творча сила, що спрямовується Богом і покликана відкривати в людині закладену в
ній Богом істину, розсудок (розмисел), за допомогою якого через судження і
доведення здійснювалося пізнання зовнішнього світу, і душа як духовна сутність,
що виконувала роль опосередковувальної ланки між духовною і тілесною природою
людини. Сутність «внутрішньої» людини полягала в умі, а «зовнішньої», яку
уявляли поєднаною з тілом душею, виражалася у розмислі. Відповідно до цього ум
визначався як самовладна, безсмертна душевна сила, «страж» вічного життя й
образ невидимого Бога, а розум — як те, що зовні надходить у людську душу,
тобто знання, що набувають завдяки розсудковій здатності людини до аналізу
чуттєвих даних або до засвоєння у процесі навчання здобутків людської культури.
У межах формування Острозькими полемістами оновленої
релігійної доктрини української православної церкви відбувалося становлення
ідеології визвольного руху в Україні, з теологічного світогляду, ідеї контролю
і виборності ієрархів, відкритого обговорення питань віри й участі всіх у їх
вирішенні, тобто з ідеї демократизації церкви, поступово визрівали можливості
для майбутнього зародження ранньобуржуазних політичних принципів, а намагання
утвердити свободу сумління сприяло формуванню принципу інтелектуальної та
моральної автономії особистості, усвідомленню таких її ознак, як вроджена
рівність, свобода вираження своєї волі, висловлювань, свобода боротьби за свої
права і переконання.
4. Закріплення
Написання твору на тему «Мій край в 16 ст.» В тексті
вказати всі відомі факти в довільній формі.
5. Підсумок уроку. Домашнє завдання.
Немає коментарів:
Дописати коментар