Конспект уроку з Медико-санітарної підготовки ( Захист Вітчизни ) Тема: основні способи реанімації і транспортування при гострих захворюваннях, нежасних випадках та отруєннях

Тема: основні способи реанімації і транспортування при гострих захворюваннях, нежасних випадках та отруєннях

Мета: розкрити основні методи реанімації, транспортування хворих при різних травмах, виховувати стриманість та дисципліну.

Тип уроку:  вивчення нового матеріалу

Хід уроку

1. Організаційний етап

2. Актуалізація отриманих знань та вмінь людини.

Домашнє завдання

3. Мотивація навчальної діяльності.

4.Вивчення нового матеріалу

Основні методи реанімації

1. Поняття про реанімацію. Штучна вентиляція легень. Непрямий масаж серця. 

2. Причини виникнення шоку та його стадії. Основна симптоматика шоку. Невідкладна допомога при розвитку шокового стану. 

3. Судомний синдром, його причини, ознаки і невідкладна допомога. 

4. Причини розладу свідомості, ознаки і невідкладна допомога

  Реанімація – це сума активних і своєчасних заходів по відновленню життєво важливих функцій організму (органів дихання, діяльності серця...), порушення яких спостерігається під час і після хірургічних операцій і травматичних пошкоджень. Завданням реанімації є вивчення закономірностей вмирання організму і відновлення його функцій, профілактика термінальних станів і розробка найбільш удосконалених методів оживлення організму. Під терміном «термінальний стан» розуміють останній етап життя людини – важку стадію шоку, важкий колапс, агонічні стани і клінічну смерть, тобто короткий період часу після припинення кровообігу, протягом якого ще не розвинулися незворотні зміни життєво важливих органів і, в першу чергу, кори головного мозку. 

       Оживлення організму – складний процес, який потребує швидкості в проведенні тих або інших заходів в залежності від стану хворого і причин, які призвели до розвитку термінального стану. 

       Достатньо нагадати, що оживити мертвеця можна не пізніше ніж через 5-7 хвилин після настання клінічної смерті, це пов’язано з швидкою загибеллю клітин кори головного мозку внаслідок кисневого голодування. В інших випадках вмирання організму може продовжуватись поступово, в більш тривалі строки, які вимірюються годинами. 

       Порядок проведення реанімаційних заходів включає наступні етапи: 

       1. Визначення наявності дихання та скорочень серця. 

       2. Визначення наявності абсолютних ознак смерті. 

       3. Ревізія прохідності дихальних шляхів та її відновлення. 

       4. Штучна вентиляція легень. 

       5. Масаж серця при його зупинці. 

       Далі слід твердо запам’ятати, що перед проведенням штучного дихання потрібно відновити прохідність дихального каналу у потерпілого без свідомості. 

       Необхідно зробити таке: 

1. Покласти потерпілого горизонтально на спину, при цьому порушення дихання виникає, як правило, внаслідок западання язика. Для попередження западання язика необхідно висунути вперед нижню щелепу потерпілого, відкрити рот, зігнути голову, як вказано на мал. №1.
2. Звільнити ділянку шиї, грудної клітки, тулуба від стягуючих предметів одягу (краватки, пояса, ременя, бюстгалтера і т.інше). 

3. Відкрити рот і впевнитись у відсутності сторонніх тіл в ротовій порожнині (харчових і блювотних мас, крові, слизу). Голову потерпілого повертають на бік, відкривають рот, очищають порожнину рота пальцем, обгорнутим марлею або хусточкою (мал. №2). 

4. Закинути максимально голову назад і видихнути в рот потерпілого повітря (для нього це вдих).  

  5. Через деякий час знову провести видих повітря в рот потерпілого. Слідкувати за грудною кліткою. 

       Реанімаційні заходи не проводять при наявності достовірних ознак смерті: трупні плями, задубіння. 

       Ефективними методами штучної вентиляції легень є методи активного вдування повітря в дихальні шляхи потерпілого (дихання «з рота в рот», «з рота в ніс»). Всі інші методи (по Сільвестру, Холгеру-Нільсону, Шефферу, метод стискання грудної клітки), засновані на пасивному попаданні повітря в ні потерпілого, недостаньо ефективні. 

Для проведення штучного дихання «з рота в рот» той, хто надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, кладе одну руку під шию, другу на лоб і максимально закладає голову назад, одночасно затискає великим і вказівним пальцями ніс (мал. №3).

       Ця маніпуляція супроводжується розкриванням рота, підтягуванням язика до під’язикової кістки та максимальним вирівнюванням дихального каналу. Зробивши глибокий вдих, той, хто надає допомогу, щільно притиснувшись ротом до рота потерпілого, робить енергійний видих. 

       Перших 5-10 вдувань необхідно робити швидко (за 20-30 секунд), наступні – з швидкістю 12-15 вдувань за хвилину. 

       Необхідно слідкувати за рухом грудної клітки потерпілого; якщо після вашого видиху в рот або в ніс грудна клітка потерпілого піднялась, це говорить про те, що дихальні шляхи вільні і штучне дихання ви робите правильно. 

       В тих випадках, коли щелепи потерпілого щільно стиснуті, ефективним є спосіб штучного дихання «з рота в ніс». З цією метою однією рукою закидають голову назад, а другою беруть за підборіддя і піднімають вверх нижню щелепу, закриваючи рот, проводять глибокий вдих і повітря видихають в ніс потерпілого. 

       Якщо штучне дихання треба проводити дитині, то краще захопити губами рот і ніс дитини одночасно, вдувати повітря невеликими порціями, об’єм повітря повинен бути невеликим, щоб не пошкодити легені, слідкувати за екскурсією грудної клітки.

З естетичних і гігієнічних міркувань штучне дихання можна проводити через марлю, носову хусточку. З цією ж метою в арсеналі засобів для реанімації є Т-подібна або S-подібна трубка (мал.№4). 

Ці засоби використовують тільки медпрацівники.  

  Далі слід звернути увагу на такі моменти: суть методу зовнішнього масажу серця заключається в тому, що здавлюючи серце між грудиною і хребтом, вдається виштовхнути невеликий об’єм крові в магістральні судини великого і малого кола кровообігу, цим самим штучно підтримувати кровообіг і функцію життєво важливих органів.
       Для проведення зовнішнього масажу серця необхідно потерпілого чи хворого покласти на тверду поверхню (землю, дерев’яний щит) або (якщо хворий знаходиться в ліжку) підкласти під грудну клітку широку рівну дошку, щоб створити тверду основу. Це перша умова ефективності зовнішнього масажу серця. 

Далі той, хто надає допомогу, вибирає позицію зліва або справа від потерпілого, промацує нижній кінець грудини і кладе долоню на два пальці вище мечоподібного відростка. Друга рука розміщена під кутом (мал.№5). 

Дуже важливо, щоб пальці не доторкалися до грудної клітки (профілактика перелому ребер). 

Надають допомогу поштовхами, натискаючи на грудину, зміщуючи при цьому її в напрямі до хребта на 3-5 см, у дорослого кількість поштовхів повинна бути не менше 60 в одну хвилину. Натискати треба не тільки використовуючи силу рук, але й вагу тулуба. 

Дітям до 10-12 років зовнішній масаж серця слід проводити кінчиками двох пальців: кількість поштовхів 70-80; 100-120 в одну хвилину (мал.№6).  

      Критеріями ефективності проведеного масажу є поява пульсу на сонних і стегнових артеріях при кожному натисканні на грудину, звуження зіниць. 

      Зовнішній масаж серця ізольовано не роблять, а поєднують з штучною вентиляцією легень, і називається це серцево-легеневою реанімацією.

Спочатку роблять 4 вдохи, потім, якщо біля потерпілого знаходиться одна людина, то вдування повітря в легені потерпілого чергуються з 15 натискуваннями на грудину з інтервалом 1 сек. (15 натискувань на грудину, два вдохи) (мал.№7).

Спочатку роблять 4 вдохи, потім, якщо є двоє, то одна людина проводить штучне дихання «з рота в рот» або «з рота в ніс», а друга виконує зовнішній масаж серця у співвідношенні (1:4; 1:5) (5 натискувань на грудину, один вдих) (мал.№8).  

       Треба пам’ятати, що в момент вдування повітря в легені масаж треба припинити, бо повітря не буде потрапляти в легені потерпілого. 

      Якщо серцева діяльність відновилася і на сонних артеріях появився пульс, то масаж припиняють, а штучну вентиляцію легень продовжують до появи самостійного дихання, або до прибуття «швидкої допомоги». 

      Існують ще ручні методи штучного дихання, які застосовуються при неможливості штучної вентиляції легень способом «з рота в рот» чи «з рота в ніс» при небезпеці зараження або отруєння того, хто надає першу допомогу.  

      Метод стискання грудної клітки (мал.№9).       Метод Холгера-Нільсена (мал.№10).

Метод Сільвестра

      До цього методу вдаються найчастіше. 

       Потерпілого кладуть на спину. Під нижню частину грудної клітки підкладають валик із складеної ковдри, одягу або поліно для того, щоб лопатки і потилиця лежали нижче реберних дуг. Якщо штучне дихання роблять дві особи, то вони стають на коліна по обидва боки від потерпілого. Кожний з них бере однією рукою руку потерпілого посередині плеча, а другою трохи вище кисті. Вони піднімають одночасно руки потерпілого і витягують їх за його головою. Це викликає розширення грудної клітки, тобто відбувається немовби вдих. Потім через дві-три секунди руки потерпілого притискають до його грудної клітки і здавлюють її, тобто роблять немовби видих. Рух руками треба робити ритмічно, з рівними проміжками. Щоб ці рухи відповідали ритму нормального дихання, їх слід робити приблизно 16-18 разів на хвилину, відповідно до свого власного дихання. Якщо штучне дихання робить одна людина, вона стає на коліна за головою потерпілого, захоплює його руки вище кистей і виконує зазначені вище рухи (мал.№11, а). 

       Якщо руки потерпілого ушкоджені, то штучне дихання можна робити за методом Шефера (мал.№11, б). Для цього потерпілого кладуть пластом на живіт, повернувши його голову вбік, щоб він міг вільно дихати. Той, хто робить штучне дихання, стає на коліна так, щоб тіло потерпілого було між його ногами, кладе руки на нижню частину грудної клітки, щоб великі пальці розміщалися вздовж хребта, а решта на ребрах. Під час видиху треба нахилятися вперед і стискати грудну клітку, а під час вдиху випрямлятися і припиняти тиснення.

Транспортування хворих при різних травмах

1. Способи виносу хворих і потерпілих 

Виносити уражених найбільш зручно на ношах. 

Для розгортання носилок носильники стають у їхніх кінців, розстібають ремені, після чого, потягнувши за ручки, розкривають носилки і, впираючись коліном у розпори, випрямляють їх до відмови. Кожен носій перевіряє, чи добре закриті замки розпір. 

Щоб покласти потерпілого на ноші, двоє носильників підводять під нього руки: один під голову і спину, інший - під таз і ноги; одночасно піднімають і укладають на носилки. 

Постраждалі з пораненням в потилицю і спину укладаються на носилки на бік, з травмою живота - на спину з напівзігнутими в колінах ногами, з травмою обличчя і щелепи - з поверненим набік обличчям, з пораненням передньої поверхні шиї - у напівсидячому положенні з похиленою на груди головою . 

Переносити ураженого на ношах необхідно в такий спосіб. Йти не в ногу, спокійно, щоб ноші не розгойдувалися і не заподіювали потерпілому додаткових страждань. Нести постраждалого ногами вперед, а при важкому стані - головою вперед, щоб ззаду йдуть носильники могли спостерігати за його станом. Ураженому, втратив свідомість, необхідно дати понюхати нашатирний спирт, а при зупинці у нього дихання - покласти ноші на землю і зробити штучне дихання. 

Якщо носилки обслуговуються ланкою із чотирьох чоловік, то двоє несуть ноші за ручки, а двоє підтримують з боків, а потім міняються місцями. на підйомах і спусках потрібно стежити, щоб ноші були в горизонтальному положенні. 

Може статися випадок, коли доведеться користуватися носилками з підручних засобів, такі носилки можна зробити з однієї-двох палиць або жердин, поклавши на них пальто, шинель, мішок, простирадла, ковдри, намети, прив'язавши їх кінці до палиць (жердин). Уражених можна переносити також на розкладачках, широких дошках, щитах, дверях, сходах. Однак перед тим як покласти потерпілого на жорсткі ноші, слід постелити на них ковдри, одяг, сіно або інший м'який матеріал. 

Перенесення потерпілого одним носієм в залежності від відстані може здійснюватися трьома способами. 

Перший спосіб: для перенесення на невелику відстань носильник, опустившись на одне коліно збоку від потерпілого, підхоплює його однією рукою під сідниці, інший - під лопатки; вражений обхоплює шию носія. Носильник піднімається і переносить ураженого. 

Другий спосіб: на більш далекі відстані уражені переносяться на спині. Вражений вмощується на піднесення, носильник опускається на одне коліно між його ногами, спиною до нього, підхоплює стегна постраждалого, а останній обхоплює носія за верхню частину грудей. Потім носильник встає і переносить ураженого. 

Третій спосіб: на порівняно великі відстані найзручніше переносити ураженого на плечі. 

Перенесення потерпілого двома носіями здійснюється двома способами: 

Перший: один з носіїв бере ураженого під пахви, а другий, стоячи між ногами ураженого і спиною до нього, підхоплює його ноги трохи нижче колінних суглобів (при переломі кінцівок і ушкодженнях хребта цей метод непридатний). 

Другий: перенесення на "замку". Найбільш часто "замок" роблять, з'єднавши чотири руки; для цього кожен з носіїв захоплює правою рукою свою ліву руку (у кисті), а лівою - праву руку товариша (теж у кисті). 

У випадку, якщо уражений невеликої ваги або при перенесенні його необхідно підтримувати, застосовується "замок" із двох рук (одна рука одного і одна рука іншого носія) або з трьох рук (дві руки одного носія і одна рука іншого). 

 2. Транспортування хворих і потерпілих в машинах швидкої допомоги 

Для транспортування потерпілого найкраще користуватись спеціалізованим транспортом; за його відсутності, транспортування повинне здійснюватися за допомогою будь-яких доступних в конкретній ситуації засобів пересування. В найбільш несприятливих умовах потерпілого доводиться переносити на руках, на спеціалізованих або імпровізованих ношах, на брезенті тощо. Транспортування може тривати від кількох хвилин до кількох годин. Особа, яка надає допомогу, зобов’язана забезпечити правильне перенесення потерпілого, перекладання його з одного транспортного засобу на інший, надати медичну допомогу в дорозі, проводити заходи з попередження ускладнень, котрі можуть виникнути в наслідок транспортної іммобілізації, через вібрації та з інших причин. Основні способи транспортування хворих і постраждалих. 

Коли надається перша допомога, треба керуватися такими принципами: 

керівництво з надання першої допомоги повинна здійснювати одна людина; 

надання допомоги проводиться спокійно, без зайвого поспіху, впевнено; 

особливу обережність слід проявити у випадках, коли потрібно виймати потерпілого з-під автомобіля, уламків від обвалів тощо; невмілі дії за таких обставин посилюють муки та поглиблюють тяжкість ушкоджень; 

потерпілого вкладають у безпечне місце, ослаблюючи тісні елементи одягу, пояс, комірець, краватку, ремінь; 

після надання першої допомоги, потерпілого без затримок направляють до найближчого лікувального закладу; 

за неможливості надати першу допомогу на місці пригоди, потрібно негайно доправити потерпілого до найближчого лікувального закладу. 

До основних способів транспортування хворих належить: наземний, повітряний, водний транспорт, який може бути санітарним і пристосованим. 

Способи перенесення хворих: на руках, на плечах, на спині, однією чи двома особами з використанням носильних лямок і підручних засобів, на санітарних ношах. 

Санітарні ноші мають стандартні розміри: довжина – 221,5 см, ширина – 55 см, висота – 16 см, маса – до 10 кг. Зберігають і переносять їх згорнутими. 

Ноші розгортають одночасно дві особи. Розтягують ремені, за ручки розсовують у боки бруси та розправляють полотнище. Потім коліньми натискають на розпірки до появи клацання та перевіряють, чи добре закриті замки розпірок. В узголів’я кладуть подушки чи м’який підручний матеріал. 

При згортанні нош обоє носіїв одночасно відкривають засувки замків, підтягують розпірки на себе, напівскладають ноші та перевертають їх ніжками догори, при цьому полотнище провисає на бік, протилежний ніжкам. Потім здвигають бруси остаточно, ставлять ноші на ніжки, складають полотнище в три складки та закріплюють ременями. 

Для транспортування тяжкохворих ноші встановлюють на каталку. Також для транспортування хворих використовуються спеціальні крісла-каталки. 

Для полегшення перенесення на ношах застосовують носильні лямки. Лямка – це брезентовий ремінь довжиною 360 см, шириною 6,5 см з металевою пряжкою на кінці. На відстані 1 м від пряжки нашито брезентову накладку, що дає можливість пропустити через неї вільний кінець ременя та закріпити його на пряжці. 

При перенесенні потерпілих на ношах лямку складають „вісімкою”, надягають так, щоб петлі розташовувалися з боків носія, а перехрест лямки – на спині на рівні лопаток. Якщо перехрест лямки буде розташований занадто високо, то вона буде здавлювати шию, а при низькому її розташуванні буде зісковзувати з плечей. Лямку потрібно підігнати за своїм зростом і статурою. Складена „вісімкою”, вона не повинна провисати при надяганні її на великі пальці розведених у боки рук. Узимку довжину лямки, складеної таким чином, треба трохи збільшити. 

При травмі хребта на ноші попередньо кладуть фанерний щит. Під час перенесення хворих для зменшення розгойдування нош варто йти не в ногу. По рівній місцевості потерпілого на ношах переносять ногами вперед. Якщо він перебуває в несвідомому стані, то для спостереження за ним постраждалого несуть головою вперед. На крутих підйомах і спусках потрібно зберігати горизонтальне положення нош. При перенесенні хворих по сходах нагору ноші повертають головним кінцем уперед, а при перенесенні вниз – ногами вперед. У відділенні лікарні потерпілих переносять і перевозять ногами вперед. 

При завантаженні на транспорт ноші з хворим подають головним кінцем уперед. Спочатку завантажують хворих на ношах, потім тих, які спроможні пересуватися.

Правила перекладання хворих з нош на ноші. 

Ноші встановлюють так, щоб ті, хто перекладає хворого, несли його найкоротшим шляхом: 

біля головного кінця ліжка, перпендикулярно до нього, ніжним кінцем нош до ліжка; 

паралельно до ліжка, на відстані 2-3 см від нього, головним кінцем нош до ніжного кінця ліжка; 

біля ніжного кінця ліжка, перпендикулярно до нього, головним кінцем нош до ліжка. 

При перекладні хворого з ліжка на ноші їх ставлять так само. Перекладання в усіх випадках проводять три особи, як і вкладання ноші. 

За відсутності нош хворого переносять на руках або за допомогою підручних засобів. 

Якщо хворого переносить на руках одна людина, то можна нести його підхопивши під спину та стегна перед собою (хворий тримається за шию), на плечі головою назад, на спині, тримаючи за ноги (хворий тримається позаду за плечі). Можна також використовувати лямки, складені кільцем або „вісімкою”. За відсутності носильних лямок їх можна виготовити з поясних ременів: кільце – із двох, „вісімку” – з п’яти. Перенесення на лямці, складеній кільцем, характеризується тим, що в носія залишаються вільними обидві руки, це дає йому змогу триматися за поручні при підйомі чи спуску сходами. Носильну лямку, складену кільцем, підводять під хворого так, щоб одна половина лямки перебувала під сідницями, а друга – на спині. Петлі, що утворились при цьому, повинні розташовуватись по обидва боки від лежачого на землі хворого. Носій надягає собі на плечі петлі, він підіймається, а хворий лишається сидіти на лямці, притиснутим до носія. 

При перенесенні на лямці, складеній „вісімкою”, перехрест лямки підводять під сідниці хворого, вкладають його на здоровий бік, носій лежачи та притискаючись до хворого спиною, надягає вільні петлі лямки собі на плечі та приймає потерпілого на спину, потерпілий при цьому має триматися за плечі носія. 

Якщо хворого переносять на руках дві людини, то можна використовувати такі способи перенесення: 

„на замку” – носії стають поруч і з’єднують руки так, щоб утворилося сидіння („замок”). Якщо треба підтримувати потерпілого, то замок роблять із трьох або чотирьох рук. На „замку” з чотирьох рук хворий сам тримається за шиї носіїв. 

 „один за одним” – один із носіїв підходить до хворого з боку голови та підхоплює його під пахви зігнутими в ліктях руками, інший стає під ногами хворого спиною до нього, охоплює ноги хворого під коліньми. Перший носій не повинен з’єднувати свої руки на грудях потерпілого, щоб не утруднювати йому дихання. Обоє носіїв одночасно піднімають і переносять хворого. 

у положенні лежачи – носії підходять до нього зі здорового боку й опускаються на одне коліно. Той, хто стоїть біля голови, підсуває під спину одну руку, а другу – під поперек, другий носій підсуває свої руки під стегна та гомілки хворого, потерпілий охоплює руками шию першого носія. 

за допомогою лямки, складеної „вісімкою”, - два носії стають поруч, надягають на себе лямку, складену „вісімкою” так, щоби перехрест ременя лямки виявився між ними на рівні тазостегнових суглобів, а петлі були перекинуті з одного носія через праве, у другого через ліве плече. Потім носії опускаються один на праве, а другий – на ліве коліно, піднімають транспортованого та кладуть його на свої зімкнуті коліна, підводять лямку під сідниці хворого й одночасно встають на ноги. 

Якщо хворого переносять три людини, всі стають зі здорового боку потерпілого й опускаються на одне коліно. Перший носій підводить руки під голову та лопатки, другий під поперек і хрестець, третій – під стегна та гомілки. 

При перенесенні хворого на невелику відстань використовують різні підручні засоби для утворення сидіння: рушники, ціпки, поясні ремені, стільці та ін. Можна переносити хворих за допомогою тканини, простирадла та мотузки, ковдри. Ноші можна виготовити з підручних матеріалів: із двох жердин, з’єднаних дерев’яними розпірками та переплетених лямками (мотузкою, ременем), з мішків і жердин тощо. У будь-якому разі хворому слід забезпечити зручне положення, особливо постраждалій частині тіла, та використовувати ті засоби перенесення, що не збільшують травми. 

При різних видах переломів транспортування потерпілого має свої особливості. 

Особливо небезпечні травми хребта. У таких випадках необхідно обережно, не піднімаючи потерпілого, підсунути під його спину дошку, щит, лист фанери, двері тощо. Якщо під руками немає нічого твердого, то у крайньому випадку можна транспортувати потерпілого у звичайних м’яких ношах обличчям донизу. 

При переломі ребер необхідно міцно забинтувати груди або стягнути їх рушником під час видиху. 

При ушкодженні тазу необхідно обережно стягнути його широким рушником, шматком тканини, покласти потерпілого на тверді ноші (щит, широку дошку), надавши йому пози „жаби”. 

У разі травми голови необхідно покласти потерпілого, зробити йому на голову охолоджувальний компрес. Щоб запобігти задушенню потерпілого у несвідомому стані від западання язика або блювотних мас, його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути повернута вбік. Рот потерпілого, у разі необхідності. швидко і обережно звільняють від блювотних мас, висовують вперед нижню щелепу, витягують язик. При першій можливості потерпілого треба негайно транспортувати до лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу при потребі оживлення. Транспортують потерпілого на спині з трохи піднятою на подушці головою. 

При переломі нижньої щелепи накладають пов’язку, що забезпечує її нерухомість. Для цього беруть дві хустки, з яких одну проводять під підборіддя та зв’язують на тім’ї, а другою охоплюють підборіддя спереду і зв’язують на потилиці. При транспортуванні під щелепу підкладають ватно-марлевий круг. 

       5. Закріплення

       1. Що таке реанімація і які її завдання? 

       2. Який порядок проведення реанімаційних заходів? 

       3. Назвіть основні методи серцево-легеневої реанімації та техніку її проведення.