Предмет і об'єкт екологічного права

Для того щоб будь-яка сукупність правових норм була визнана самостійною галуззю права, вона має відповідати виробленим юри­дичною наукою критеріям. Головними з них є предмет, об'єкт і метод правового регулювання, а також наявність достатнім чином розвинутої нормативно-правової (законодавчої) бази. Взяті в сукупності ці критерії є визначальними для виділення як самостійної відповідної галузі права.

Під предметом українського екологічного права розуміють спе­цифічні для нього відносини в галузі взаємодії суспільства з навко­лишнім природним середовищем. Ці відносини є органічними і стійкими, що зумовлює стабільність галузі екологічного права. Ха­рактер екологічних відносин тісно пов'язаний з об'єктом еко­логічного права. Це природні і природно-антропогенні цінності, з при­воду яких складаються відповідні відносини.

Об'єкт екологічного права не є однорідним. Відповідно до Зако­ну України «Про охорону навколишнього природного середовища» виділяють навколишнє природне середовище в цілому та три його головні елементи: природні ресурси; природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні; здоров'я і життя людей (ст. 5).

Навколишнє природне середовище визначається «як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів». З цього вип­ливає, що це середовище є складною екосистемою, якій властиві не тільки суто природні, а й природно-антропогенні закономір­ності.

До природних ресурсів у широкому значенні належать усі при­родні блага, які слугують задоволенню потреб людини, а у вузько­му — природні джерела для задоволення потреб матеріального ви­робництва. При цьому за законом державній охороні й регулюван­ню використання підлягають природні ресурси, як залучені в гос­подарський оборот, так і не використовувані в економіці в даний період (ст. 5).

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до природних територій і об'єктів, що підлягають особливій охороні, належать території та об'єкти природ­но-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекре­аційні, водозахисні полезахисні та інші (ст. 60).

Усе різноманіття відповідних територій та об'єктів охоплюється поняттям екологічної мережі. Відповідно до Закону України «Про екологічну мережу України» (2004 р.) ця мережа утворюється з ме­тою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетично­го фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природ­ного середовища і відповідно до законів та міжнародних зо­бов'язань України підлягають особливій охороні (ст. 3).

В юридичній літературі дискутується питання про те, чи є об'єктом еколого-правової охорони людина. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» фактично знімає це питання. Ним передбачено, що здоров'я і життя людей підляга­ють державній охороні від негативного впливу несприятливої еко­логічної обстановки (ст. 5).

Предмет екологічного права зумовлений комплексним характе­ром його об'єкта, а отже, він також є комплексним. З урахуванням особливостей правового регулювання щодо охорони і використан­ня зазначених складових елементів об'єкта екологічного права можна виділити чотири блоки екологічних відносин, які є визна­чальними для характеристики предмета правового регулювання екологічного права.

До першого блоку належать відносини щодо охорони навколиш­нього природного середовища як комплексного природно-антро­погенного явища. Слово «охорона» при цьому розуміють у широ­кому значенні — як комплекс заходів, спрямованих на збережен­ня, відтворення і поліпшення стану цього середовища. Йдеться, по суті, про управління якістю довкілля.

Ця група «середовище-охоронних» відносин немов би пронизує усі інші екологічні відносини й об'єднує їх у єдиний комплекс. Пе­реважна частина цих відносин виникає у сфері вироблення еко­логічної політики і організації екологічної діяльності у масштабах держави та адміністративно-територіальних одиниць, у промисло­вості, енергетиці, сільському господарстві та інших еколого-небез-печних галузях.

Другий, похідний від першого, блок екологічних відносин — це відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права. Його тільки умовно можна розглядати як існуюче окремо від права охорони на­вколишнього природного середовища (екологічного права). Адже раціональне природокористування неможливе без еколого-охорон-них заходів і навпаки.

Предмет природоресурсного права є похідним від інтегрованого предмета права екологічного. Водночас він має свої особливості.

Вони, зокрема, зумовлені тим, що відносини по використанню природних ресурсів мають місце насамперед у сфері економіки. Саме тут відбувається поєднання природних речовин з працею лю­дини, створюється новий матеріальний продукт, призначений для задоволення різноманітних суспільних потреб із урахуванням еко­логічного чинника.

Третій блок становлять екологічні відносини, що стосуються за­безпечення проголошеного Законом України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» (ст. 9), а потім і Конституцією України (ст. 50) права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення еко­логічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обста­новки та виникненню небезпеки для здоров'я людей.

У юридичній літературі не вироблено загального ставлення до питання про предметну сферу правового регулювання екологічної безпеки та її місце в екологічному праві. Одні автори доводять, що відносини по забезпеченню екологічної безпеки є визначальними в системі екологічних відносин, другі відводять їм роль одного з інститутів екологічного права, а треті взагалі вважають, що ці відносини не мають специфіки і повністю охоплюються відноси­нами щодо охорони навколишнього природного середовища¹.

У зв'язку з цим слід зазначити, що практична діяльність по забез­печенню екологічної безпеки в Україні останнім часом виділилася у відносно самостійний напрям екологічної діяльності. Вона є скла­довою частиною екологічної політики і системи національної без­пеки України, предметом дедалі ширшої уваги з боку законодавця.

Ця діяльність звичайно певною мірою переплітається із захода­ми щодо охорони навколишнього природного середовища. Але це не є перешкодою для виділення відносин екологічної безпеки в ок­рему групу. Об'єднуючим фактором для цього є спрямованість відповідних відносин на забезпечення здорового для життя і здо­ров'я людей довкілля, тоді як діяльність по охороні навколишньо­го природного середовища має ширший спектр цілей.

Нарешті, до четвертого блоку екологічних відносин належать відносини у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі. Коло цих відносин постійно розширюється, і вони справляють істотний вплив на стан навколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства. Саме правовий режим особливої державної охорони є об'єднуючою засадою для групування відповідних відно­син до даного блоку. Він визначається цінністю, унікальністю або необхідністю відновлення деградованих або малоцінних земель.

Таким чином, визначальними для предмета екологічного права як комплексної галузі є чотири групи суспільних відносин: а) від­носини щодо охорони навколишнього природного середовища; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки; г) відносини щодо форму­вання, збереження та раціонального використання екомережі.

Ці відносини часто переплітаються між собою у різних комбі­націях, їх можна розподілити на більш дрібні групи суспільних від­носин за предметною ознакою. Саме так зробив законодавець при визначенні завдань екологічного законодавства. До них він відніс «регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворен­ня природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобі­гання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяль­ності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єк­тів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною» (ст. 1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Не важко помітити, що тут усі завдання фактично зводяться до охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної без­пеки, збереження природних територій та об'єктів екомережі. Саме ці фактори відіграють головну системоутворюючу роль для галузі екологічного права.