Принципи екологічного права

Екологічне право як система ґрунтується й реалізується на основі вироблених теорією та практикою принципів. Вони є на­уковою основою досягнення цілей правового регулювання в еко­логічній сфері.

Серед правознавців немає одностайності щодо кількісного визначення і класифікації цих принципів. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює пере­лік принципів, які безпосередньо стосуються практичної діяльно­сті щодо охорони довкілля (ст. 3). А оскільки ця діяльність регулю­ється екологічним правом, то відповідні принципи стосуються і його.

Окремі принципи екологічного права зафіксовані й в інших ак­тах екологічного законодавства або випливають з них. Ці принци­пи нерідко переплітаються із загальноправовими принципами і становлять єдине ціле. Йдеться, зокрема, про принципи закон­ності, єдності прав і обов'язків, юридичної відповідальності за пра­вопорушення тощо. Ці принципи властиві як праву в цілому, так і екологічному праву зокрема. 

Принципи екологічного права не є застиглими категоріями. Во­ни розвиваються разом із динамічним розвитком як національно­го, так і міжнародного екологічного права. У цьому процесі деякі принципи втрачають актуальність, інші, навпаки, набувають більшої важливості. Так сталося, зокрема, з принципом сталого розвитку, який набув провідного значення у сфері дії екологічного права з початку 80-х років минулого століття.

Аналіз українського екологічного права і чинного законодавст­ва дає змогу виділити такі найважливіші для галузі принципи:

— системності та комплексності у регулюванні екологічних відно­

син. Цей принцип є визначальним для науково обгрунтованого

формування галузі екологічного права і зумовлений закономірнос­

тями зв'язків у системі «людина — навколишнє природне середо­

вище». Для цієї галузі він відіграє роль інтегруючого чинника.

З ним також пов'язані повнота, всебічність і якість правового ре­

гулювання екологічних відносин;

— пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здо­

ров'я довкілля (ст. 50 Конституції України, ст. 9 Закону України

«Про   охорону   навколишнього   природного   середовища»).   Цей

принцип випливає із загального конституційного принципу про те,

що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і

безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»

(ст. З Конституції України);

— сталого розвитку як основи гармонійного розв 'язання соціаль­

них, економічних і екологічних проблем. Цей принцип впроваджу­

ється в українське екологічне право в контексті прийнятого на

Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-

де-Жанейро, 1992 р.) «Порядку денного на XXI століття». Ідеї цьо­

го документа знайшли відображення, зокрема, в Основних напря­

мах державної політики України у галузі охорони довкілля, вико­

ристання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

У них зазначається, що охорона навколишнього природного сере­

довища, раціональне використання природних ресурсів, забезпе­

чення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною

умовою сталого економічного та соціального  розвитку  країни.

Конкретні заходи щодо цього передбачені у розділі III Основних

напрямів — «Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробни­

чого та природно-ресурсного потенціалу»;

—   запобігання екологічній шкоді (ст. З Закону України «Про охо­
рону навколишнього природного середовища»). На реалізацію цьо­
го принципу спрямовані державні комплексні програми охорони
навколишнього природного середовища, екологічні вимоги зако­
нодавства до проектів будівництва, планування та прогнозування,
здійснення екологічної експертизи тощо;

— раціонального використання природних ресурсів (ст. 40 Закону
України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Складовими елементами цього принципу є: бережливе, економне
ставлення  до   природних  ресурсів  у  процесі  їх  використання;
здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню і
виснаженню природних ресурсів, а також спрямованих на відтво­
рення відновлювальних природних ресурсів; недопущення у про­
цесі використання природних ресурсів їх негативного впливу на
стан довкілля;

— особливої охорони природних територій та об'єктів, що мають
підвищену екологічну цінність (ст. 60 Закону України «Про охорону
навколишнього природного середовища»). Йдеться, зокрема, про
природні території та об'єкти екосистеми. Особливість їх охорони
полягає у встановленні для них спеціального режиму і підвищеної
юридичної відповідальності за його порушення;

—  доступу фізичних і юридичних осіб до екологічної інформації
(статті 9, 25 Закону України «Про охорону навколишнього природ­
ного середовища»). Ця інформація має бути повною і достовірною.
Відповідно до Закону України «Про інформацію» (1992 р.) забез­
печення саме такою екологічною інформацією є одним з основних
напрямів інформаційної діяльності держави. Законодавчо встанов­
лена юридична відповідальність посадових осіб, які порушують по­
рядок надання екологічної інформації;

—  платності спеціального природокористування (ст. З Закону Ук­
раїни  «Про охорону навколишнього  природного середовища»).
Положення екологічного права у цій частині спрямовані на розви­
ток економічного механізму у сфері раціонального природокорис­
тування й охорони довкілля. Вони також випливають із загально­
прийнятого принципу «забруднювач платить»;

—  поєднання прав і обов 'язків, стимулювання і відповідальності у
сфері дії екологічного права (статті 55, 66 Конституції України, ст. З
Закону України «Про охорону навколишнього природного середо­
вища»). Головна ідея цього принципу полягає, з одного боку, в оптимальному забезпеченні екологічних інтересів природокористу-вачів, а з іншого — у запобіганні споживацькому ставленню до природи, у забезпеченні законності й застосуванні до порушників екологічного законодавства юридичних санкцій;

— міжнародного екологічного співробітництва (статті 71, 72 Зако­ну України «Про охорону навколишнього природного середови­ща»). Ці принципові засади національного екологічного права сти­мулюють розвиток міжнародного екологічного співробітництва Ук­раїни з іншими державами у рамках екологічної діяльності ООН, її органів і установ, інших урядових та неурядових міжнародних ор­ганізацій, наукових центрів тощо. Важливою складовою цього співробітництва є гармонізація українського екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища.