55.
Психологічні особливості етнічних груп.
Поняття ментальності та національного характеру.
Етнічна (грец. — народний)
група— стійка спільність, що історично склалася на певній
території і якій властиві відносно стабільні особливості мови, спільні риси,
неповторні якості, усвідомлення єдності і відмінності від інших утворень
(самосвідомість етносу), відмінні від інших груп характеристики (спосіб життєдіяльності,
традиції, норми, правила і звички, побут, матеріальна і духовна культура, метод
господарсько-екологічної діяльності, внутрішня формальна організація та ін.).
Формується і розвивається етнічна група
природно-історичним шляхом. Існує як реальна (компактна) сукупність людей,
яка завдяки своїй відносній цілісності є самостійним суб'єктом історичного і
соціального процесу. В розсіяному (дисперсному) стані етнічна група може входити
до чисельніших етнічних спільнот як їх структурне утворення. Такі її ознаки,
як спільні культура, мова, психічний склад, до якого належить і
самосвідомість, зумовлюють етнічну ідентифікацію людини.
Дослідження психології етнічних груп започаткував
В. Вундт, який інтерпретував поняття «народ» як етнічну спільноту. Для
досліджень він брав міфи, звичаї, мову. Сучасна етнопсихологія для позначення
компонентів психології етнічних груп використовує поняття «національний
характер», «національні почуття», «національна самосвідомість» ,
«національно-психологічні явища», що у різних вимірах виражають вияви
суспільної психології індивідів, які належать до етнічної групи.
Ментальність (франц. — склад
розуму, світосприйняття) — своєрідний стан, рівень розвитку, спрямованості
індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів,
життєвих орієнтацій, суспільних цінностей, особливості адаптації до
навколишнього середовища, впливу на нього, відтворення сукупного
досвіду попередніх поколінь.
Структурно цей феномен охоплює:
—наявність у людей конкретного суспільства
певного спільного розумового інструментарію, психологічного оснащення, яке
забезпечує їм особливе усвідомлення світу і себе в ньому;
—певний соціально-психологічний стан
етносу, нації, народності, громадян, що втілив у собі (не в пам'яті, а в
підсвідомості) результати тривалого й усталеного впливу етнічних,
природно-географічних і соціально-економічних умов проживання;
—спосіб ставлення людини до внутрішнього і
зовнішнього світу, зумовлений психічними процесами його сприймання і розуміння
(інтерпретації);
—людський вимір історичних макромас,
людська активність, об'єктивована в культурних пам'ятках.
Національний характер — своєрідне, специфічне
поєднання типових рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах
буття нації; уявлення народу про себе, сукупність стійких, основних для
національної спільності особливостей сприйняття навколишнього світу та форм
реакцій на нього.
Національний характер фіксує певні типові
риси, що найчастіше виявляються в тих випадках, коли йдеться не про окремих
людей, а про групи. Однак типові риси національного характеру не варто
абсолютизувати, оскільки у будь-якій групі людей уживаються національні та
соціальні якості. Будь-яка риса національного характеру не може стосуватися
лише конкретної нації, кожна з них є й загальнолюдською рисою. Адже так не
буває, що одному народові властива організованість, іншому — охайність. Тому
раціональніше думати не про різну сукупність рис, а про різну міру вираження
конкретної риси, про специфіку її вияву.
Важливою сферою вияву національного
характеру є діяльність, тому досліджують його, беручи до уваги продукти цієї
діяльності, у тому числі й твори народного мистецтва, мову. Дослідження мови
особливо важливе, оскільки передавання рис національного характеру здійснюється
за активної її участі. В етнічних групах фіксують і такі елементи психічного
складу, як темперамент і здібності, хоча не всі дослідники визнають
правомірність постановки проблеми специфіки вияву темпераменту і здібностей у
різних етнічних групах.
Немає коментарів:
Дописати коментар