Розділи соціальної психології, її взаємозв’язок з іншими науками.

Розділи соціальної психології, її взаємозв’язок з іншими науками.

Як навчальний курс, соціальна психологія охоплює такі розділи:

1) науково-методологічний. Розкриває місце і роль соціальної психології в системі наукового знання (її предмет, завдання, функції, категорії, методологічні основи та методи, питання еволюції соціально-психологічного знання);

2) соціально-психологічні проблеми особистості. Вивчає особистість як суб’єкт соціальної взаємодії та спілкування, психічне відображення особистістю соціальних явищ у структурі групових відносин;

3) соціально-психологічна характеристика спілкування. Містить соціально-психологічні знання про спілкування, його види, рівні та функції, психологічні способи впливу в процесі спілкування та ін.;

4) соціальна психологія груп і міжгрупової взаємодії. Висвітлює соціально-психологічні знання про комунікативний потенціал учасників взаємодії, про закономірності поширення суспільних інтересів, настроїв, моди, про психічний склад групи, нації. Вивчає сферу соціально-психологічних групових процесів — проблеми прояву соціально-психологічних явищ у малих соціальних групах (конформна поведінка, соціально-психологічний клімат, психологічна сумісність тощо);

5) особливості прикладної соціальної психології. Йдеться про закономірності становлення соціально-психологічної реальності в конкретних сферах життєдіяльності індивіда та групи: соціальну психологію виробництва, соціальну психологію управління та ін.

Соціальна психологія черпає відомості з різноманітних галузей соціальних, психологічних, загальногуманітарних знань, збагачуючи водночас і їх своїми відкриттями. Найтіснішими є її зв'язки із психологією та соціологією.

  Значущість зв'язків із психологією зумовлена тим, що наприкінці XIX — на початку XX ст. вона суттєво змінила зміст свого предмета, розглядаючи психічне вже як продукт соціально-історичного розвитку людини і суспільства. Не менш важливим є і те, що з метою пояснення онтогенезу (розвитку) психічних процесів психологія стала послуговуватися такими соціальними категоріями, як “взаємодія”, “спілкування”, “співробітництво”. Все це зумовило особливості аналізу взаємозв'язку індивідуального та соціального, внутрішнього й зовнішнього. Не послаблюючи свого інтересу до відображення людиною об'єктивної дійсності, психологія водночас розглядала психічне і як регулятор соціальних відносин.

   Започатковані у 20-ті роки XX ст. американським психологом Флойдом Олпортом і російським фізіологом Володимиром Бехтєревим експериментальні дослідження дії соціально-психологічного чинника засвідчили, що за присутності інших людей, особливо під час взаємодії з ними, результативність діяльності індивіда змінюється — підвищується чи знижується. Безпосередній вплив одного індивіда на іншого є найпростішим соціально-психологічним явищем. Це дає підстави стверджувати, що психологія стала орієнтуватися на використання соціальних чинників у поясненні сутності психічного, а соціальна психологія як самостійна наука почала формуватися з перших спроб пояснити, чому змінюється активність індивіда у присутності інших.

   Взаємозв'язок соціальної психології із соціологією виник на початку XX ст., з використанням психологічних даних під час аналізу соціальних структур і відносин. Психологія і соціологія, розв'язуючи кожна свої завдання, утворюють нову дисципліну — соціальну психологію. Проте не всі, хто називався соціальним психологом, однаково розуміли сутність цієї науки. Нерідко професійні соціологи вважали себе соціальними психологами, і навпаки.

   Загалом соціологія як наука про суспільство, соціальні інститути і соціальні спільності вивчає закони розвитку та функціонування суспільства, природу і характер суспільних, групових та індивідуальних цінностей і норм. Соціальна психологія досліджує конкретні механізми їх формування. Якщо соціологія пояснює джерела соціальної активності людини, то соціальна психологія — шляхи та закономірності її вияву. На відміну від соціології вона вивчає не об'єктивно існуючі соціальні відносини між людьми, не соціальні спільності, що виникають на основі цих відносин, а те, як люди їх відображають у своїй свідомості, конкретизують в оцінках і реальній поведінці.

   Багато спільних особливостей мають соціальна психологія та психологія особистості, що вивчає закономірності формування людини як суб'єкта життєдіяльності, механізми інтегрування всіх психічних процесів і властивостей індивіда у системну якість, котра опосередковує його взаємодію із соціальним середовищем через процес соціалізації. Обидві науки досліджують індивіда. Предмет психології особистості охоплює структуру, функціональні характеристики, рушійні сили формування та відхилення в розвитку особистості тощо. При цьому увага фокусується на індивідуальних внутрішніх механізмах і на відмінностях між індивідами. Соціальна психологія, зосереджуючись на індивіді чи групі людей, переймається тим, як соціум впливає на людину, спільноту, як соціальні ситуації змінюють поведінку особистості, чим зумовлене формування конформних чи незалежних, агресивних чи альтруїстичних індивідів, що визначає масову поведінку і явища групової динаміки.

   Актуальним є зв'язок соціальної психології з акмеологією (грец. акте — вищий ступінь, вершина, найвища точка, найкраща пора у розвитку людини) — галуззю психологічної науки, яка вивчає закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, досягнення нею високого рівня. Оскільки непрофесіоналізм породжує психологічний дискомфорт, невизначеність, розгубленість, апатію, стан фрустрації (обман, марне сподівання) тощо, великого значення надають опануванню секретів майстерності, формуванню психологічної готовності здійснювати діяльність ефективно і результативно, баченню шляхів, що ведуть до професіоналізму. Важливою проблемою акмеології є формування загальних принципів удосконалення професійної діяльності й спілкування спеціалістів. Саме в аспекті професіоналізму спілкування та взаємодії вбачається безпосередній вихід соціальної психології на акмеологію, адже проблема соціально-психологічного відображення безпосередньо пов'язана з проблемою психології спілкування, а професійна взаємодія невід'ємна від спілкування.

   Зрілою людина не народжується, на стан зрілості впливають усі попередні етапи її розвитку. Тому акмеологія розглядає також розвиток особистості в дошкільному і шкільному періодах. Значною мірою це зумовлює зв'язок соціальної психології з віковою психологією, яка досліджує специфічні властивості індивіда, його психіки в процесі зміни вікових стадій розвитку. Особливий науковий інтерес становить проблема раннього формування професійних основ життя особистості, що забезпечує її стійкість в екстремальних умовах.

   Ефективною є взаємодія соціальної психології з психологією управління, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність. Йдеться про дослідження соціально-психологічних чинників управлінської діяльності та кар'єри, соціально-психологічного консультування з проблем управлінського розвитку, соціально-психологічних механізмів управлінської адаптації, соціально-психологічних механізмів професійної управлінської деформації та регресивного особистісного розвитку. Важливою є проблема комунікативної підготовки керівника як одного з найважливіших чинників ефективності його роботи.

   Соціальна психологія пов'язана і з іншими галузями психологічної науки (педагогічною психологією, психологією культури, політичною психологією, юридичною психологією), а також з педагогікою, філософією, історією, економікою.