Проблема спілкування в соціальній психології. Структура спілкування.

Проблема спілкування в соціальній психології. Структура спілкування.

Спілкування є невід'ємним аспектом існування людини, важливою передумовою формування її як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами, а також необхідною умовою існування суспільства. У процесі спілкування відбувається інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія індивідів, досягається єдність і злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності. Вони необхідні в колективній діяльності, оскільки становлять культурно-комунікативну основу соціального життя суспільства. У процесі розвитку індивіда потреба у спілкуванні має соціально-вибірковий характер.

Проблеми спілкування, його індивідуальні та вікові особливості, механізми перебігу і зміни стали предметом вивчення філософів і соціологів Б.Д.Паригін; НС.Кон, психологів (А . М. Леонтьєва фахівців з соціальної психології Г.М. Андрєєва , дитячої та вікової (Я. Коломинский ). 

     А.А. Бодальов стверджує, що в історичному плані можна виділити три підходи до вивчення проблеми спілкування: інформаційний (орієнтований на передачу і прийом інформації); інтеракційний (орієнтований на взаємодію); реляційний (орієнтований на взаємозв'язок спілкування і взаємини). Незважаючи на очевидну схожість концепцій, термінології та дослідницької техніки, кожен підхід спирається на різні методологічні традиції і передбачає хоч і взаємодоповнюючі, але, тим не менш, різні аспекти аналізу проблеми спілкування . 

     О.М. Леонтьєв підкреслює, що проблеми спілкування в науці представлені в різних теоретичних підходах неоднозначно.Інформаційні підходи. Були розвинені в основному в 30-ті - 40-ті роки і з тих пір широко використовуються до теперішнього часу. Об'єктом досліджень є передача повідомлень, головним чином фактичних, реальних між «учасниками» - спільнотами, організаціями, індивідами, тваринами, технічними пристроями, які здатні посилати і приймати інформацію за допомогою якоїсь системи сигналів або символів.
     Інтеракційні підходи були розвинені головним чином у 60-70-і роки. На відміну від інформаційного підходу, який розглядає спілкування як трансакції з передачі інформації (окремі комунікаційні акти), в інтеракційний підході спілкування розглядається як ситуація спільної присутності, яка взаємно встановлюється і підтримується людьми за допомогою різних форм поведінки і зовнішніх атрибутів.

     Н.В. Казарінова підтверджує, що рішення проблеми спілкування є дуже специфічним у межах вітчизняної соціальної психології. Сам термін «спілкування» не має точного трактування в традиційній соціальній психології. Він не цілком еквівалентний зазвичай употребляемому    англійському терміну «комунікація»,під яким розуміється процес передачі інформації від відправника до одержувача

Паралельно з потребою у спілкуванні існує потреба в усамітненні (тут — спілкуванні з собою), яка в одних людей виражена яскраво, в інших — ледь помітна. Це залежить як від конкретної особистості, так і від соціального середовища.

Усамітнення — перебування у самостійності ізольовано, відокремлено, без спілкування з ким-небудь.

Феномен спілкування виявляється в численних взаємозв'язках людей, в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, уміннями й навичками, результатами праці тощо. Спілкування є й одним із виявів людської сутності, особистісною формою існування й функціонування суспільних відносин. Воно відображає об'єктивну потребу людей жити в соціумі, об'єднуватись і працювати один з одним. Спільна діяльність не може відбуватися без координації дій, узгодження цілей, обміну думками, формування внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань. А це можливо лише завдяки спілкуванню.

Спілкування охоплює різноманітні взаємозв'язки, між-особистісні взаємини, здійснюється у різних формах і за допомогою різних засобів, які, будучи невід'ємним чинником культури, постійно вдосконалюються, збагачуються.

Спілкування — увесь спектр зв'язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.

Отже, спілкування в соціальній психології трактується як особливий вид діяльності; специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку; форма взаємодії суб'єктів; самостійна і незведена до діяльності категорія; процес міжособистісної взаємодії; обмін думками, почуттями і переживаннями; суттєвий аспект людської діяльності; реальність людських взаємин, що передбачає будь-які форми спільної діяльності людей; універсальна реальність буття людини, яка породжується і підтримується різними формами людських відносин, та ін. Очевидним є те, що діяльність людини; її спілкування з іншими взаємопов'язані й відокремлено існувати не можуть. Будь-який різновид, форма людської діяльності (гра, керівництво, виховання тощо) реалізуються через спілкування, а спілкування — через них. Навіть спілкування з собою відбувається так, що людина подумки продовжує розмову зі своїм партнером.

Соціальна психологія вивчає не лише форму, способи спілкування, а й його зміст — те, з приводу чого людина вступає в міжособистісні відносини.

Всебічне пізнання суті спілкування як одного з найважливіших феноменів людського буття потребує з'ясування особливостей його структури.

Структура (лат, structura—розташування, порядок) спілкування— порядок стійких зв'язків між його елементами, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі у процесі зовнішніх і внутрішніх змін.

Психологія тлумачить структуру спілкування через виокремлення рівнів, через аналіз його структурних елементів у ситуаціях безпосередньої взаємодії або через перелічення його основних функцій.

Оптимальною вважають класифікацію рівнів, запропоновану Б. Ломовим, який виокремив:

— макрорівень. Спілкування як складна система взаємозв'язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, важливий аспект Його способу життя;

— мезорівень. Спілкування як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії людей у конкретний період свого життя;

— мікрорівень. Спілкування як взаємодія поведінкових актів.

Структуру спілкування розглядають і як взаємозв'язок змістового та формального аспектів, тобто як комунікацію та взаємодію, що мають відповідні зміст і форму. Моделювання структури спілкування як процесу побудоване на особливостях його відносно автономних компонентів — таких, як мета, зміст, засоби спілкування; учасники процесу, тип зв'язку між ними; мотиви, потреби, ціннісні орієнтації учасників спілкування; комунікативний потенціал суб'єктів спілкування; види і форми, стилі, стратегії, тактики, результат спілкування.