Експериментальний етап у розвитку соціальної психології.

Експериментальний етап у розвитку соціальної психології.

Етап розвитку  соціальної психології в першій половині ХХ ст. можна назвати етапом тріумфу лабораторного експериментування. В свою чергу, саме експериментування набуло такого широкого розмаху завдяки появі відносно простого і загальнодоступного методу вимірювання соціальної установки  за допомогою різних шкал.

Експериментальна соціальна психологія починає розвиватись у Європі, Росії, США. Великий внесок в її розвиток  було зроблено В. Бехтерєвим, М. Ланге (Росія), В. Меде (Німеччина),Ф. Олпортом (США). Проте експериментальна соціальна психологія  стає з 30х років  американською, формується у відповідності з американськими стандартами дослідження, оцінками  результатів  і американськими моделями  людини. США стає “зразком” розвитку  психологічної науки, заявляючи про себе як центр найбільш  прогресивних технологій  виробництва і управління, а також як носій значимого  для  всього світу образу життя  і мислення. Кращі  і найвидатніші соціальні  психологи  Європи  стали американськими дослідниками, переїхавши  у США в зв’язку з Другою світовою війною.

Початком  лабораторного експериментування в соціальній психології прийнято вважати появу програми, що була запропонована  в Європі  В. Меде і в США  Ф. Олпортом, в якій  було сформульовано вимоги перетворення соціальної психології в експериментальну дисципліну. Початком  лабораторних експериментів вважають  експерименти Нормана Тріплетта, які було виконано  ще наприкінці ХІХ ст. Суть експериментів полягала  в тім, щоб виявити вплив  ситуації  змагання  на зміну  швидкості велосипедиста у порівнянні з результатами, отриманими у гонці наодинці.  Досліджуваними були діти. Двадцять  дітей із сорока досліджуваних показали  у змаганні більш високі результати, десять – трішечки  поліпшили їх, у десяти спостерігалось навіть погіршення у зв’язку з перезбудженням.

В цих експериментах вияснялось питання про те, чи діє індивід наодинці  краще, ніж у присутності інших, або, навпаки,  чи стимулює факт присутності інших ефективність діяльності кожного. Результати цих досліджень було інтерпретовано як виникнення ефекту зростаючої сенсорної стимуляції, коли на продуктивність діяльності індивіда впливає сама присутність інших людей, що працюють над тією ж самою здачею поряд.

Цей ефект отримав в соціальній  психології назву ефекту соціальної  фасилітації  

(від  англ.  facilitate  —  полегшувати),сутність якого полягає в тім, що присутність інших спонукає людей краще виконувати прості або добре знайомі задачі, полегшує дії людини, сприяє їм. Цей феномен полегшення було відкрито Тріплеттом, йому також належить  і поняття,  яким  він визначив зафіксоване їм явище – “соціальна  фасилітація”. В ряді експериментів  було  також  виявлено протилежний ефект  – певне стримання, гальмування дії індивіда  під впливом  присутності інших. Цей ефект отримав назву ефекту соціальної інгібіції (від лат. inhibeo – стримування, придушування).

Соціальна фасилітація й інгібіція  традиційно вивчались у двох широких  категоріях  соціальних  ситуацій: присутність публіки  і сумісна  дія.               Перший  тип  досліджень  – це дослідження того, як присутність пасивної  публіки  впливає  на індивідуальну дію. Вивчення  сумісної дії було зосереджено на тому, як присутність ще кого небудь, хто виконує  ту ж саму задачу, впливає на рішення  цієї задачі.

Це  були  перші  експериментальні роботи,  де об’єктом  дослідження була мала група. Акцент робився на факті простої присутності інших, а сама група тлумачилась перш за все як факт “присутності”,  вивчалась  не взаємодія   (інтеракція) людей  в групі, а факт їх одночасної  дії поряд  (коакція). Результати дослідження таких “коактних” груп показали, що у присутності інших людей може відбуватись  як фасилітація, так і інгібіція. В соціальній психології більше розповсюдження отримало вивчення саме соціальної  фасилітації.

Дослідження  феномену  фасилітації  проводилось  також німецьким  психологом  В. Меде. Ним  було встановлено,  що виникнення ефекту  фасилітації залежить  від характеру  завдань, які виконує  людина. Присутність інших позитивно впливає  на кількісні  характеристики й негативно  на якісні.  Крім  того, в присутності  інших  підвищується  результативність про стих різновидів  діяльності  й  знижується  – складних.

Головне  наукове  досягнення полягало  в тім, що загальновідомі істини вимірювались. І це було великим  кроком на шляху  перетворення соціальної  психології  у солідну  наукову дисципліну.

Лабораторні  експерименти вимагали  багато  зусиль  в їх здійсненні  як в організаційному, так і чисто технічному  плані. Тому появу  вимірювальних шкал можна  вважати  справжньою революцією у проведенні соціально психологічних експериментів. Особливе значення  мало створення шкал Е. Богардусом (1928), Л. Терстоуном(1928),Р.Лайкертом(1932),Л.Гуттменом(1941).    

Експериментальний період соціальної  психології  характеризується багатьма емпіричними відкриттями, методичними знахідками,  реальними практичними результатами. Цьому етапові розвитку  наукова  соціальна  психологія зобов’язана здебільшого розробками методик, накопиченням емпіричного  матеріалу. Все це сприяло  подальшому  розвиткові соціальної психології, в рамках якої виокремлюються самостійні напрямки, кожен з яких  зробив  суттєвий  внесок  у виразність особливостей соціальної  психології  ХХ ст.

Експериментальне дослідження можна умовно поділити на чотири етапи, на кожному з яких проводиться певна дослідницька робота з конкретними завданнями. Перший, підготовчий етап експерименту передбачає: детальний теоретичний аналіз раніше опублікованих робіт з теми дослідження: визначення невирішених проблем; вибір теми дослідження; постановку мети й завдань дослідження; вивчення реальної практики вирішення досліджуваної проблеми; вивчення розроблених у теорії.На другому, попередньому етапі проведення експерименту вирішуються такі завдання: вибір потрібної кількості експериментальних об'єктів (кількості школярів, класів, шкіл тощо визначення можливої тривалості експерименту; вибір конкретних методик для вивчення початкового стану експериментального об'єкта, анкетного опитування, інтерв'ю, створення відповідних освітньо-виховних систем, експертної оцінки, самооцінки та ін.; перевірка оптимальності та ефективності відібраних методик. Третій етап - проведення експерименту з перевірки ефективності певної системи заходів передбачає: вивчення початкового стану системи, в якій проводиться експеримент (рівня знань і вмінь, вихованості, певних рис особистості чи колективу тощо); вивчення умов, у яких проводиться експеримент; фіксування даних про хід експерименту на основі проміжних вимірів, які характеризують зміни об'єкта під впливом експериментальної системи заходів; виділення труднощів і можливих типових вад у процесі проведення експерименту; оцінка витрат часу, засобів і зусиль. Четвертий завершальний етап – це підведення підсумків експерименту: опис результатів реалізації експериментальної системи заходів (прикінцевий стан рівня знань, умінь, навичок, рівня вихованості тощо); характеристика умов, за яких експеримент дав позитивні результати (навчально-матеріальні, гігієнічні, морально-психологічні); опис особливостей суб'єктів експериментальної взаємодії (учителів, вихователів тощо); аналіз даних.