Спілкування та діяльність.

Спілкування та діяльність.

У вітчизняній психології існують різні підходи до розуміння взаємозв'язку спілкування і діяльності. Так у працях Б.Г. Ананьева, І.С. Кона спілкування, праця і пізнання розглядаються як рівноправні різновиди діяльності. На думку О.М. Леонтьева, спілкування завжди включене у будь-яку діяльність і є її суттєвим аспектом, а сама діяльність — умовою спілкування. У багатьох працях М.С. Кагана і О.О. Леонтьева спілкування розглядається як особливий, специфічний різновид діяльності (комунікативна, мовна діяльність).

На основі аналізу різних підходів до розуміння взаємозв'язку спілкування і діяльності можна виділити три такі найголовніші підходи:

— спілкування як самостійний вид людської діяльності;

— спілкування як атрибут інших видів людської діяльності;

— спілкування як взаємодія суб'єктів.

Спільна групова діяльність передбачає розподіл і координацію функцій між індивідами, які належать до групи, систему взаємин і взаємодій між ними, між конкретною людиною та групою як сукупним суб’єктом. Специфіка спільної діяльності порівняно з індивідуальною насамперед полягає у появі сукупного групового суб’єкту, поява якого спричиняє низку специфічних ознак: необхідність мати однакову для учасників спільної діяльності мету та спільний мотив. Спільна діяльність завжди структурована та спеціалізована. Спеціалізація виникає не стихійно, а під впливом управління, координації індивідуальних дій. Це свідчить про те що спільна діяльність завжди передбачає спілкування, їхній вплив один на одного у процесі розв’язання якогось єдиного для всіх завдання.

Головні ознаки міжособистісної взаємодії: предметність (наявність спільної конкретної мети, що зумовлює спільність дій у ході їх досягнень), ситуативність (або її регламентованість конкретними обставинами) - взаємодія змінються в залежності від умов, складу учасників, структурованості групи; рефлективність – можливість для взаємодії бути виявом як суб’єктивних намірів, так і наслідком спільної участі в колективній діяльності; експлікованість – можливість спостереження, реєстрації конкретних дій індивідів, суб’єктів взаємодії.