Адвокатура України у 1922 – 1931 роках. Керівні органи адвокатури та їх повноваження. Судова реформа 1922 року. Нормативні акти, що регулювали організацію та діяльність адвокатури України у цей період. Хто і як міг набути статус адвоката у ці роки.

В Радянській Україні з 2 жовтня 1922 р. набуло чинності Положення про адвокатуру, затверджене постановою ВУЦВК. В цьому положені йшлося про колегії захисників, однак визначення адвокатури не давалося; поняття «адвокатура» та «колегія захисників» не розмежовувалися, поняття «адвокатська таємниця» також не визначалося. У той же час, поняття «захисник» трактувалося ширше, ніж поняття «захисник-адвокат», оскільки до захисту допускалися близькі родичі, представники підприємств, дер­жавних установ тощо.

В 20 жовтня 1929 р. набрав чинності Статут про колективні форми роботи колегії захисників у зв’язку зі скасуванням приватної практики. Діяльність цієї колегії визначалася як професійна. Поняття «адвокатура» не вживалося.

З кінця 1927 р. комісаріати юстиції почали заохочувати створення в колегіях захисників трудових колективів, але насильницькі спроби колективізувати адво­катуру не привели до успіху.

Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність адвокатури у сучасний період. Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, Правила адвокатської етики, Положення про оплату праці адвокатів за призначенням

скачать http://ukr-tur.at.ua/12/3.docx

Адвокат, який займається адвокатською діяльністю індивідуально. Органи та термін реєстрації такої адвокатської діяльності. Облік та звітність індивідуальної адвокатської діяльності. Обов’язок адвоката, який займається адвокатською діяльністю індивідуально, по виконанню доручень по захисту громадян за призначенням органів досудового слідства та суду.

Як вбачається зі змісту ст. 1 Закону України «Про адвокатуру», всі адвокати, незалежно від того, чи практикують вони індивідуально, чи входять в адвокатські об’єднання, покликані, згідно з Конституцією України, сприяти захисту прав, ;зобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Закон не встановлює ні переваг, ні обмежень для різних форм здійснення адво­катської діяльності, у зв’язку з чим кожен адвокат зобов’язаний здійснювати захист прав та свобод особи, в тому числі і за дорученням керівника адвокатсько­го об’єднання, незалежно від того, чи входить такий адвокат до даного адвокатсь­кого об’єднання, виконувати вимоги ст. 47 КПК України. Безпричинна відмова від виконання такого доручення є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

Особа, яка має намір займатися адвокатською діяльністю, подає до атестаційної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії заяву, нотаріально засвідчену копію диплома про вищу юридичну освіту, документ, що підтвер­джує стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менш як два роки та документ про місце роботи і посаду на момент подання заяви.

Атестаційна палата може в разі потреби витребувати й інші документи для вирішен­ня питання про допуск чи відмову у допуску до складання кваліфікаційних іспитів.

Одержані документи атестаційна палата розглядає протягом місяця з дня надходження.

За результатами розгляду заяви та документів атестаційна палата приймає рішення про:

—допуск заявника до кваліфікаційних іспитів;

—витребування додаткових документів;

—відмову в допуску до кваліфікаційних іспитів.

Кваліфікаційні іспити включають відповіді на запитання з галузей права, Пра­вил адвокатської етики, історії адвокатури, законодавства про адвокатуру, внесені до екзаменаційних білетів, запитання членів комісії, а також виконання практич­них завдань і складання правових документів відповідно до Програми кваліфікаційних іспитів.

Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

За результатами складання кваліфікаційних іспитів атестаційна палата прий­має рішення про:

—видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

—відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Особі, яка успішно склала кваліфікаційні іспити, на підставі рішення атес-

таційної палати у строк до одного місяця з моменту прийняття рішення кваліфікаційно-дисциплінарна комісія видає свідоцтво про право на заняття ад­вокатською діяльністю за затвердженою формою, якщо для цього немає пере­шкод, пов’язаних з несумісністю.

Під час одержання свідоцтва особа, якій його вручено, складає Присягу адво­ката України.

Якщо особа протягом вказаного строку не одержить зазначене свідоцтво і не складе Присягу адвоката України, рішення про видачу свідоцтва кваліфікаційно-дисциплінарною комісією в установленому порядку анулюється.

Основні принципи адвокатської етики, згідно з Правилами адвокатської етики.

скачать http://ukr-tur.at.ua/12/4.docx

Етичні аспекти відносин адвоката з клієнтом – юридичною особою, згідно з Правилами адвокатської етики.

Етичні аспекти відносин адвоката з клієнтом — юридичною особою передбачено ст. 47 Правил адвокатської етики.
У відносинах щодо надання правової допомоги клієнту — юридичній особі адвокат при визначенні суб’єкта прав і обов’язків клієнта і відповідному визначенні порядку реалізації своїх обов’язків має виходити з такого:
1) для цілей передбаченої законодавством та Правилами адвокатської етики взаємодії з клієнтом (узгодження змісту доручення, отримання дозволу на розголошення конфіденційної інформації, надання роз’яснень щодо правової позиції у справі, інформування про хід виконання доручення тощо) клієнта уособлює особа, яка від імені юридичної особи уклала угоду на надання останній правової допомоги, маючи на те належні повноваження, або інша особа (особи), зазначена в угоді;
2) носієм прав та обов’язків, які захищає або представляє адвокат при наданні правової допомоги, є юридична особа як така.
Тому якщо пов’язані з предметом доручення дії особи (осіб), зазначених у ч. 1 ст. 47, або інших осіб, що перебувають у трудових (членських або подібних) відносинах з клієнтом — юридичною особою є протиправними, або такими, що об’єктивно шкодять інтересам клієнта і унеможливлюють ефективне виконання доручення, адвокат має вжити розумно необхідні і доступні йому заходи для зменшення негативних наслідків таких дій, зокрема може оскаржити їх керівнику юридичної особи (або вищому щодо нього органу).
Якщо, незважаючи на вжиті адвокатом заходи, керівник юридичної особи (або вищий орган) підтримують зазначені дії (бездіяльність), шкідливі для інтересів юридичної особи, адвокат може розірвати угоду на надання правової допомоги клієнту — юридичній особі в односторонньому порядку.
На відносини щодо надання правової допомоги клієнту — юридичній особі в повному обсязі поширюються норми Правил адвокатської етики, що регламентують поведінку адвоката в ситуаціях існування або виникнення конфлікту (суперечності) інтересів.
Якщо у спілкуванні з посадовими особами, службовцями та іншими працівниками клієнта — юридичної особи, пов’язаному з наданням правової допомоги цьому клієнту, стає очевидним, що виникає ситуація конфлікту інтересів адвокат повинен недвозначно повідомити, що він представляє клієнта — юридичну особу і пояснити свої обов’язки, пов’язані з конфліктом інтересів.
У період дії угоди про надання правової допомоги клієнту — юридичній особі адвокат не повинен укладати угод про надання правової допомоги з особами, які перебувають в трудових, цивільно-правових та інших правовідносинах з клієнтом, якщо це може суперечити інтересам клієнта — юридичної особи.
У ситуаціях, описаних у ч. 1 ст. 23 та ч. 1 ст. 25 Правил адвокатської етики, адвокат може прийняти доручення від посадової особи, службовця, іншого працівника юридичної особи, який опинився у відносинах конфлікту інтересів з останньою (або виконання доручення якого може потягти розголошення відомостей щодо юридичної особи), якщо стосовно до правил зазначених норм від імені юридичної особи дається згода належно уповноваженою особою, що не є тією особою, на користь якої така згода запитується.

Заборона рабства та примусової праці.

скачать http://ukr-tur.at.ua/12/5.docx