Конспект уроку з біології у 9 класі Тема: соматична й вегетативна нервові системи

Біологія 9 клас                                                                               Дата_______________

Тема: соматична й вегетативна нервові системи.

Мета: познайомити учнів із соматичною й вегетативною нервовою систе­мою; розвивати вміння порівнювати, виділяти головне в матеріалі; виховання здорового способу життя.

Обладнання: фотографії, малюнки, плакати,  що дозволяють ілюструвати особливості соматичної і вегетативної нервової системи, зошит, підручник

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

І. Організаційний етап

ІІ. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності

1.  Бесіда:

-          Як улаштована периферична нервова система?

-          Куди передають інформацію аферентні й еферентні нервові волокна?

-          Що ви знаєте про черепні нерви?

-          Які із черепних нервів належать до рухових нервів?

-          Які із черепних нервів належать до змішаних нервів?

-          Які із черепних нервів належать до чутливих нервів?

-    Що ви знаєте про спинномозкові нерви?

2. Обговоримо разом

- Чи може людина дати команду своїм м'язам, які розташовані в стін­ках кишечника, щоб вони скоротилися?

Ш. Вивчення нового матеріалу

 1. Соматична нервова система

Розповідь учителя

            Соматична нервова система відповідає, головним чином, за довільний контроль "діяльності мускулатури, а вегетативна регулює функції кожного органа, а також гомеостаз у цілому. Оскільки робота вегетативної нервової системи не підлягає довільній регуляції, то її називають автономною.

            Соматична нервова система збирає інформацію від органів чуття, по­силає її до ЦНС і передає сигнали від центральної нервової системи до скелетних м'язів. Таким чином, вона відповідає за регуляцію поведінки в зовнішньому середовищі й за процеси руху.

            Соматична нервова система іннервує скелетні м'язи — м'язи обличчя, тулуба й кінцівок, а також шкіру й" деякі внутрішні органи — язик, гор­тань, глотку. Вона здійснює функції зв'язку організму із зовнішнім середо­вищем, забезпечуючії чутливість і рух, викликаючи скорочення скелетної мускулатури.

            Дії соматичної нервової системи підконтрольні людській свідомості, тому людина може усвідомлено давати команди скелетним м'язам.

 2. Вегетативна нервова система

Розповідь учителя

            Вегетативна (від лат. ує£єі,о — збуджую, пожвавлюю) нервова систе­ма іннервує нутрощі, залози, гладенькі м'язи органів і шкіри, судини та серце, регулює обмінні процеси в тканинах. Вона має певну самостійність і не залежить від волі людини, тому її називають автономною нервовою Системою.

            Автономна нервова система забезпечує гомеостаз, координує й регулює діяльність внутрішніх органів, обмін речовин. Вона не перебуває під без­посереднім контролем свідомості, однак її функція регулюється вищими відділами мозку.

            Центри вегетативної нервової системи розташовані в сірій речовині середнього, довгастого й спинного мозку. Периферична частина вегета­тивної нервової системи утворена вегетативними нервами, що виходять із головного й спинного мозку, гілками й нервовими волокнами, вегетатив­ними сплетіннями та їхніми вузлами, що лежать попереду хребта й поруч із хребтом, а також розташованими поблизу великих судин біля органів і в їхній товщі.

            Автономна нервова система поділяється на дві частини — симпатичну й парасимпатичну. Виокремлення цих відділів засноване як на анатомічно­му принципі, так і на функціональних відмінностях.

3. Симпатична й парасимпатична нервові системи

Робота з підручником

            Симпатична нервова система іннервує гладенькі м'язи всіх органів — судин, волосся, зіниць, легенів, органів черевної порожнини, а також серце, нирки та багато залоз.

            Парасимпатична нервова система іннервує гладку мускулатуру й зало­зи шлунково-кишкового тракту, органи сечостатевої системи, легені, серце, слізні й слинні залози, очні м'язи.

Збудження симпатичної автономної нервової системи сприяє інтенсив­ній діяльності організму, а збудження парасимпатичної, навпаки, сприяє відновленню витрачених організмом ресурсів.            Чимало органів зазнають протилежного впливу симпатичної й парасимпатичної систем, оскільки ці системи є функціональними антагоністами.

            Наприклад, під впливом імпульсів, що надходять по симпатичних не­рвах, частішають і посилюються скорочення серця, підвищується тиск кро­ві, підвищується вміст глюкози в крові, розширюються зіниці, гальмуються скорочення шлунка й кишечника, зменшується секреція шлункового соку.

            Під впливом імпульсів, що надходять по парасимпатичних нервах, уповільнюються й послаблюються скорочення серця, знижується артері­альний тиск, знижується вміст глюкози в крові, збуджуються скорочення шлунка й кишечника, посилюється секреція шлункового соку.

У такий спосіб робота симпатичної нервової системи сприяє активній роботі організму, а діяльність парасимпатичної нервової системи спрямо­вана на збереження й поновлення запасів енергії в організмі.

            Симпатична частина вегетативної нервової системи починається в спинному мозку, де розташовані тіла перших нейронів. їхні відростки закінчуються в нервових вузлах двох ланцюжків, що лежать по обидва боки хребта. Усередині цих вузлів розташовані тіла других нейронів, відростки яких ідуть до робочих органів — гладеньких м'язів внутрішніх органів, вивідних протоків залоз, стінок судин, шкіри.

            Парасимпатична частина вегетативної нервової системи починається в довгастому мозку та крижовому відділі спинного мозку, де розташовані, тіла перших нейронів. Відростки нейронів, що лежать у довгастому мозку, направляються в складі блукаючого нерва в парасимпатичні вузли, де зо­середжені тіла других нейронів, розташовані біля органа або безпосеред­ньо в тканинах органа, який іннервується. Вони іннервують серце, легені, стравохід, шлунок, тонку й більшу частину товстого кишечника, печінку, підшлункову залозу.

            Таким чином, багато органів мають і симпатичну, і парасимпатичну іннервацію, причому вплив цих систем дуже часто має протилежний, анта­гоністичний характер. Але обидва відділи вегетативної нервової системи ді­ють досить злагоджено й разом забезпечують адаптивні реакції організму.

4. Чинники, що порушують роботу нервової системи

Розповідь учителя з елементами бесіди

Питання до учнів: Як ви вважаєте, які чинники можуть впливати на роботу нервової системи?

            На роботу нервової системи можуть впливати багато фізичних і хіміч­них чинників, стреси, непосильні психічні й фізичні навантаження, спад­кові чинники й травматичні чинники.

            Для нормального існування організму необхідне збереження цілісності всіх відділів центральної і периферичної нервової системи, їхня узгоджена спільна робота.

            Ушкодження окремих ділянок центральної і периферичної нервової систем може призводити до порушення різних функцій. Це пояснюється загибеллю нейронів, що входять до складу нервового центру, який регулює діяльність того чи іншого органа, й ушкодженням нервових волокон, що підтримують зв'язок між нервовими центрами та відповідними органами.

Ушкодження кори великих півкуль може призвести до порушення мовлення, зору, слуху, здатності орієнтуватися в просторі. Ушкодження мозкової речовини в центральній ділянці кори мозку призводить до рухових розладів аж до виникнення паралічів на протилежному боці тіла. Ушко­дження мозочка виражаються в порушенні координації рухів, при цьому страждає й діяльність внутрішніх органів.

            Ушкодження серцево-судинного або дихального центрів, що розташо­вані в довгастому мозку, призводить до смертельного результату.

            Діяльність нервових центрів може порушуватися, через нестачу кис­ню, під дією отруйних речовин, які потрапили в кров, а також з інших причин.

 5. Взаємодія регуляторних систем організму

Розповідь учителя

            В організмі людини існують регуляторні системи, які відповідають за координацію всіх життєво важливих процесів. Головна роль належить не­рвовій системі, тому що нервова система має особливе значення в тому разі, коли виникає потреба в швидкій зміні фізіологічної функції. .

Ендокринна система є хімічною системою, що забезпечує регуляцію активності окремих клітин і органів за допомогою гормонів. Гормони, які виділяються в кров, діють тільки на клітини-мішені, що генетично мають до них рецептори. Гормони краще відповідають потребі тривалого присто­сування до навколишніх умов, підтримці гомеостазу.

            Такий розподіл регуляторних систем досить відносний, оскільки на сьогодні зібрано чимало даних про їхню взаємодію в регуляції окремих фізіологічних процесів. Синтез і секреція гормонів регулюються нервовою системою або безпосередньо, або через виділення інших гормонів чи гумо­ральних чинників. Така єдність нервової та гормональної регуляції в орга­нізмі забезпечується тісним анатомічним і функціональним зв'язком гіпо­фіза й гіпоталамуса. Цей комплекс визначає стан і функціонування всієї ендокринної системи. Під контролем гіпоталамуса перебувають такі залози внутрішньої секреції, як гіпофіз, щитовидна залоза, статеві залози, над-. нирковики, підшлункова залоза.

            До регуляторних систем відносять і імунну систему, яка забезпечує реакцію на чужорідні об'єкти, що є пристосуванням організму до постійно змінюваних чинників зовнішнього й внутрішнього середовища.

            Усі три регуляторні системи, що відповідають за координацію життєво важливих процесів, тісно пов'язані між собою.

ІV. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів

1Робота із зошитом Учні виконують у робочому зошиті завдання № 5 на с. 194.

2.      Питання для повторення та обговорення

-          Які функції виконує соматична нервова система?

-          Які органи іннервує соматична нервова система?

-          Які функції виконує вегетативна нервова система?

-          Які органи іннервує вегетативна нервова система?

-          Яку систему називають автономною й чому?

-          У чому полягають особливості роботи симпатичної та парасимпатичної нервової системи?

V. Підбиття підсумків уроку

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати § 66, 67. Завд. 6 с. 194