Урок № 32
Тема: Поняття візерунка
та орнаменту (на елементарному рівні). Спрощення форм рослинного світу під час
створення орнаменту. «Опішнянський глечик»
Мета: закріплювати
поняття «декоративний малюнок», «елемент», «орнамент»; навчати учнів знаходити
найкраще розташування елементів для створення лінійного візерунка; засвоювати
основи декоративної композиції; закріплювати навички роботи в техніці лінійного
малюнка; продовжувати ознайомлювати з силуетними формами, декором, рослинними
орнаментами, процесом узагальнення форми; навчати міркувати; продовжувати
навчати дітей працювати за зразком; розвивати дрібну моторику руки; розвивати
естетичне сприйняття навколишнього світу; стимулювати розвиток допитливості;
виховувати спостережливість, акуратність, увагу.
Обладнання: фотографії творів різних видів
декоративно-прикладного мистецтва з рослинними орнаментами, ТЗН; трафарет
опішнянського глечика з цупкого картону теракотового кольору; матеріали для
демонстрації послідовності та техніки виконання роботи; матеріали та
інструменти: альбом для малювання; простий олівець; гумка; гуаш; пензлі № 4, 6;
ємність для води; серветки для витирання рук і пензлів, палітра.
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
–
Назвіть
матеріали та інструменти, що знадобляться для ство-рення лінійного малюнка.
–
На
попередньому уроці ми створювали малюнок для килима. З яких елементів він
складався?
–
Як
називають такий орнамент? (Геометричним.)
III. Вивчення нового матеріалу
1.
Слово учителя
–
Ми
вже знаємо, що коли малюнки або їх частини-елементи повторюються, художники
називають це орнаментами. (Учитель пропонує знайти орнаменти на одязі та
предметах у класній кімнаті, виокремити з них рослинні.)
–
Розгляньте
уважно малюнок опішнянского глечика. (Стисла розповідь про опішнянський
гончарний промисел.)
–
Як
ви гадаете, з якою метою майстер прикрасив свій глечик орнаментом, адже в ньому
і так можна було зберігати воду або молоко?
–
Які
елементи обрав майстер для свого орнаменту?
–
Спробуймо
повторити візерунки з ягід і листочків.
–
Погляньте
на елементи орнаменту і скажіть, які частини рослин на них зображені? (Квіти,
листя, стебла, пуп’янки.) Квітка, листя, стебло — це складові частини або
елементи орнаменту. У розписі глечика ці елементи повторюються у певному порядку,
чергуючись один за одним.
IV. Закріплення вивченого матеріалу
1.
Пояснення до творчого завдання
(Учитель роздає учням трафарети глечиків із цупкого кар-тону, або, якщо
учні мають відповідний рівень підготовки, то пропонує намалювати силуети
самостійно на кольоровому картоні.)
Учитель. Прикрасьте глечик рослинним орнаментом так, як це зробив
майстер-гончар. Спочатку роботу виконайте простим олівцем.
(Діти виконують індивідуальну роботу за творчим завданням.)
2.
Індивідуальна робота за творчим завданням
–
Нагадую,
що під час виконання завдання ви повинні пам’ятати про таке:
• кожний елемент має знаходитися
точно на своєму місці;
• відстань між елементами повинна бути
однаковою.
(Учитель нагадує правила роботи та техніку безпеки під час роботи
олівцями.)
V. Підбиття підсумків
1. Слово вчителя
–
Сьогодні
ми навчилися розміщувати елементи малюнка в потрібній частині глечика, обирати
необхідний розмір елементів, добирати кольори відповідно до зразка.
2. Обговорення учнівських робіт
Учитель повинен відзначити правильність побудови орнаменту і відповідність
виконаних робіт заданому кольору.
Додатковий матеріал
Гончарство — одне з найдавніших ремесел людини. Виникло воно ще в кам’яну
добу. Люди почали формувати з глини предмети, потрібні для вжитку, ще до
приборкання вогню.
Перші глиняні вироби сушили під сонцем. У такий спосіб вони набирали певну
міцність. У перший глиняний посуд складали сухі пожитки.
Воду в глеках почали зберігати після приборкання вогню — тоді почали
випалювати глиняні вироби після ліпки. З глини ліпили не лише посуд, але й
різноманітні культові вироби — фігурки божеств, схожих на людей.
Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування,
зберігання й подавання на стіл певних страв (горшки, миски й полумиски,
глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці),
а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо.
Вироби всіх гончарських центрів мали спільні риси, але вод¬ночас і локальні
особливості. Славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкими стінками, дво-
чи трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня
відома також декоративними рослинними орнаментами.
Процесу виготовлення керамічних виробів передувала заготівля глини, яку
копали у місцях її залягання — глинищах. Привезену глину гончарі зсипали
завичай або на подвір’ї у спеціально відгороджене місце, або у кутку хати і
залишали на певний час «дозрівати», перемішуючи час від часу лопатою та
поливаючи водою. Потім глину збивали спеціальним молотом (довбнею чи веслом),
стругали стругом або дротом, щоб подрібнити її й вилучити домішки. Для
отримання матеріалу необхідного кольору, вогнетривкості тощо майстри змішували
різні сорти глин. Через один-два дні глину місили руками або ногами, формували
у балабухи, кожен з яких був розрахований на виготовлення окремої посудини.
Після виготовлення виробу його ставили на спеціально влаштовані у хаті
попід стелею дошки для підсихання. Потім його розписували та наносили глазур —
поливу. Після цього посуд для міцності обпалювали у горні.
Гончарні вироби зазвичай продавали самі майстрі, які роз’їжджали селами і
вигуками: «По горшки!» запрошували селян до торгівлі. Вартість певної посудини
найчастіше визначали кількістю зерна, яку вона могла вмістити. Гончарі вивозили
свій товар на ярмарки та базари. Розташовані у гончарному ряду просто на землі
різноманітні керамічні вироби — одна з характерних рис українських ярмарків.
Немає коментарів:
Дописати коментар