Дайте характеристику найкоштовнішому виду монументального живопису Софії Київської?

Дайте характеристику найкоштовнішому виду монументального живопису Софії Київської?

Київський Софіївський собор, закладений 1037 року великим князем київським Ярославом Мудрим, зберіг до наших днів не лише багатство стародавньої архітектури, але й живописне оздоблення XI століття. У Софіївському соборі гармонійно поєднуються два види монументального живопису - мозаїки та фрески. Мозаїки виділяють головні частини інтер'єруСофіївського собору — центральний купол і вівтар. Решта ж п'ятинефного простору, другі поверхи ("полаті", або хори), обидві башти із сходами та відкриті галереї, що оточували Софіївський собор у Києві у давнину, були прикрашені фресками. До сьогодні збереглося 260 квадратних метрів мозаїк та близько трьох тисяч квадратних метрів фрескового розпису XI століття.

У центральному куполі й вівтарі Софійського собору розміщено зображення головних персонажів та сцени християнського віровчення. Виконані вони у техніці мозаїки, тобто набрані по сирій штукатурці з дрібних кубиків склоподібної маси — смальти. Сяючий золотий мозаїчний фон посилює яскраві, насичені тони зображень. Мозаїки Софіївського собору налічують 177 колірних відтінків. Нажаль, імен художників, які досконало воподіли цією багатою палітрою, історія не зберегла.

Мозаїки та фрески Софії Київської відповідають високим вимогам монументального мистецтва. їм притаманні органічний зв'язок з архітектурою, чіткість і лаконізм художньої мови, глибока емоційність образів, декоративність, композиційна й колористична цільність, широта художнього мислення. Досягнення київських монументалістів дбайливо зберегли староруські художники наступних поколінь. Найкращі традиції живописного оздоблення Софійського собору живуть у творчості Андрія Рубльова й Діонісія, у фресках Новгорода і Пскова, у давній українській іконі, в живописних ансамблях Московського Кремля, в розписах дерев'яних церков України.

Мозаїки та фрески Софіївського собору у Києві — видатна пам'ятка середньовічного монументального мистецтва. Поряд із славетними ансамблями Равенни, Венеції, Монреале, Дафні, Палермо, стародавнього Константинополя вони займають визначне місце у скарбниці світової культури.

Моза́їка  — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів.

15 Який вид станкового сакрального мистецтва активно розвивався у Київській Русі?Що ви про нього знаєте?

Разом з будівництвом храмів розвивався і такий вид мистецтва, як культовий станковий живопис. Якщо мозаїки і фрески втілювали тріумф християнства, то ікони насамперед були по-клонними. До них молилися, у них сподівалися знайти зцілення і допомогу в житті. Ікона підносила святого, зображеного на ній, над повсякденністю, підкреслювала його харизматичність. За уявленням віруючих, освячена ікона не замінює святого, а свідчить про його присутність, має властивості благодаті, захищає і зцілює. Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності. Як і решта творів середньовічного мистецтва, станковий живопис обмежувався переважно релігійною тематикою. В оздобленні давньоруських храмів, крім монументальних розписів, важливе місце займали твори станкового мистецтва — ікони. Вони писалися мінеральними фарбами на дерев'яних дошках, обклеєних полотном та покритих шаром спеціального грунту — левкасу.

Ікони, як специфічний вид релігійного малярства, виникли дуже давно, і найраніші уцілілі твори належать до УІ ст. Ікона як художній елемент займала головне місце в інтер'єрі церковної споруди. Культ ікони був офіційно прийнятий на сьомому Вселенському соборі 787 року у місті Нікеї. Ікони становлять органічне ціле з храмом і підпорядковані його архітектурі. У храмах ікони розташовувалися над передвівтарною перегорожею, що пізніше перетворилася на іконостас. Перші ікони були привезені на Русь з Візантії і Болгарії, а в кінці XI ст. з'явилися власні.

Мистецтво іконопису мало свої особливості, що відрізняли його від монументальних розписів. В іконі обмежений простір, який вимагав зосередження на створенні психологічного образу, знаходженні найвиразніших композицій та колористичних рішень.

Творів давньоруського іконопису збереглося дуже мало. Становлення іконопису Київської Русі припадає на II пол. XI - поч. XII століття. У Києво-Печерському Патерику розповідається про перших руських іконописців - Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час, була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів.

Першим твором іконопису другої половини XI ст. вважається ікона Дмитра Солунського. Вона написана на замовлення великого київського князя Ізяслава Ярославича., коли він відстоював своє право на великокнязівський стіл. Саме тому святий на іконі зображений з напівоголеним мечем, символом вручення влади.

Ряд дослідників пов'язують з київською художньою школою і такі ікони як "Ярославська Оранта" (XII ст.), що знаходиться у ярославському Спасо-Преображенському монастирі, "Устюзьке Благовіщення"(ХІІ ст.), композицію "Свенської (або Печерської) Богоматері"(ХІІІ ст.). Серед ікон, що дійшли до наших часів, на-йшанованішою була ікона "Богородиці - Елеуса", привезеної в кінці XI - початку XII ст. з Візантії до Вишгорода поблизу Києва. її назвали "Володимирська Богоматір" (Третьяковська галерея м. Москва).

У Києві сформувалася іконографія перших руських "святих" - Бориса і Гліба, уявлення про яку дає ікона "Борис і Гліб" Традиції Києва були поширені в іконописних школах Новгорода, Володимира, Суздаля, Галича та Володимира-Волинського.