Психологічні способи впливу в процесі спілкування. Зараження

Психологічні способи впливу в процесі спілкування. Зараження.

Вивчення різних аспектів процесу спілкування пока­зує, що зміст кожного з них включає в себе певні спосо­би впливу індивідів один на одного.

Але оскільки спілкування не існує поза діяльністю, а процес діяльності організовується у групах, головною детермінантою взаємовпливу людей є спільна групова діяльність. Тільки з метою аналізу можливе ізольоване, поза контекстом діяльності, вивчення способів впливу. В дійсності ж і вплив за допомогою знаків, і механізми ідентифікації, рефлексії реалізуються в ході діяльності, і визначаються у змістовному плані її характеристиками.

Якщо мета впливу — зміна поведінки і діяльності партнера по спілкуванню, то напрямок цієї зміни визна­чається цілями спільної діяльності. Але спілкування різ­номанітне за формами, воно виникає і у випадкових стихійних групах, які не пов'язані спільною діяльністю, а об'єднані якимсь короткочасним випадком чи подією. У таких спільностях регуляція поведінки індивідів здійс­нюється за допомогою специфічних механізмів впливу, які діють і в організованих, об'єднаних спільною діяльністю групах, але у стихійних вони виходять на перший план.

Традиційним для соціальної психології є виокремлен­ня таких способів впливу: зараження, навіювання, наслі­дування. Часто в цьому ж шерегу розглядаються й такі специфічні явища, як мода і чутки. Вивчення деяких із них історично було пов'язане з першими соціально-пси­хологічними теоріями і тому здійснювалося в контексті психології таких великих спільностей, як маса, натовп тощо. У зв'язку з переходом соціальної психології до ак­тивного розгортання експериментальних досліджень, пе­ренесенням наголосу на малу групу інтерес до згаданих способів впливу було втрачено. Більш того, серед деяких соціальних психологів існує думка, що ця проблематика взагалі «старомодна» і не заслуговує на увагу.

Насправді питання полягає не в тому, що проблема втратила свою актуальність, а в тому, що новий етап розвитку науки передбачає нові методи дослідження цих проблем. Що ж стосується самого факту існування таких специфічних спільностей людей, як натовп, публіка або аудиторія масового видовища, то навряд чи його можна заперечувати, як і наявність за цих умов специфічних форм спілкування і впливу.

Навпаки, ускладнення форм суспільного життя, розвиток масових форм проведення дозвілля, засобів масової комунікації змушують з особливою увагою ставитися до вивчення і цього класу явищ. Головна ознака подібного спілкування полягає в тому, що тут виникає стихійна передача інформації, і ситуація спілкування характеризується тим" що особистість діє практично без відчуття особистого контролю над ситуацією. Тому і способи впливу набувають певної специфіки порівняно з тими, які складаються за умов спілкування у групах, пов'язаних спільною діяльністю.

Зараження

Соціально-психологічне зараження є одним із най­давніших способів інтеграції групової діяльності. Його витоки йдуть із глибин людської історії, а вияви — най-1 різноманітніші. Інколи навіть цілі народи можуть піддаватися масовим психозам, які виявляються у різних! спалахах душевних станів: від спортивного азарту або релігійного екстазу до політично забарвленого психозу.

Зараження — це неусвідомлювана, мимовільна схильність індивіда до певних психічних станів. Воно здійснюється не через пасивне споглядання і більш-менш усвідомлене прийняття зовні очевидних зразків поведінки (як у наслідуванні), а через передачу психічного настрою, який має великий емоційний заряд, через загострення почуттів і пристрастей.

Ефект заразливості зовнішнього впливу визначається не тільки силою його емоційного заряду, а й самим фактом безпосереднього психічного контакту між тими, хто спілкується. Механізм зараження переважно зводиться до ефекту багаторазового взаємного підсилення емоцій­ного впливу партнерів по спілкуванню. При цьому сила зростання пристрастей, які створюють психічне тло за­раження, прямо пропорційна величині аудиторії й мірі емоційної напруги індуктора чи комунікатора, тобто лю­дини, яка впливає на аудиторію.

Дослідники констатують наявність особливої «реакції зараження», яка виникає здебільшого у великих відкри­тих аудиторіях, коли емоційний стан підсилюється шля­хом багаторазового «відображення» за моделями звичай­ної ланцюгової реакції. Такий ефект має місце насампе­ред у неорганізованій спільності, найчастіше у натовпі.

Важливу роль у процесі зараження відіграє спільність оцінок та установок, властивих масі людей, схильних до зараження. Так, під час масових видовищ стимулом, який впливає на спільність оцінок, що передують зара­женню, наприклад під час виступу популярного актора чи політика, є аплодисменти. Вони можуть відіграти роль імпульса, що сприяє розвиткові ситуації за зако­нами зараження. Знання цього механізму використову­валось, зокрема, у фашистській пропаганді, де була розроблена особлива концепція підвищення ефектив­ності впливу на відкриту аудиторію шляхом доведення її до відвертого збудження — до стану екстазу.

Міра, якою різні аудиторії піддаються зараженню, за­лежить, звичайно, від загального рівня розвитку особис­тостей, що складають аудиторію, конкретніше — від рів­ня розвитку їхньої самосвідомості. У цьому розумінні слушним є твердження, що в сучасних суспільствах за­раження відіграє значно меншу роль, ніж на початкових етапах людської історії. Б.Ф.Поршнєв мав рацію, коли зазначав, що чим вищий рівень розвитку суспільства, тим критичнішим є ставлення індивідів до сил, які авто­матично спонукають їх до тих чи інших дій або пережи­вань, а тому слабкішою стає дія механізмів зараження.

І все ж не можна сказати, що за сучасних умов проб­лема зараження зовсім застаріла. Ніяке зростання само­свідомості не скасує таких масових форм психічного за­раження, як, наприклад, «вболівання» на стадіонах під час спортивних змагань і т. ін.

Соціальна психологія у великому боргу перед суспільством щодо вивчення цієї проблеми: тут поки що іс­нують лише окремі описи і спостереження, але по суті немає ґрунтовних досліджень.