Навіювання. Сугестія і контрсугестія.

Навіювання. Сугестія і контрсугестія.

Об'єктом спеціального соціально-психологічного дослідження навіювання стало порівняно недавно.  В.М. Бехтєрєв одним із перших здійснив спробу спеціально роз­глянути це явище стосовно суспільного життя, хоч описи цього феномена можна знайти і в інших авторів того ча­су (М.К.Михайловський, Г.Тард, ГЛебон).

Навіювання — це процес психічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, некритичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються. Воно є пізнішою формою соціально-психологічного впливу і зумовлено розвитком вербальної активності людини, її індивідуальності. Навіювання — це процес однобічного, активного і персоніфікованого впливу індивіда на індивіда чи групу.

Велике значення при цьому мають індивідуальні особливості людей — їх здатність самостійно, критично мислити, мати тверді переконання, вразливість, вік, стать, освіта тощо. Важливим чинником ефективності навіювання є також попередня установка та авторитет джерела впливу.

Найповніше навіювання вивчалося і використовува­лося у зв'язку з медичною практикою, психотерапією, навчанням. У соціальній психології навіювання або су­гестія (від лат. suggestio — навчати, навіювати, радити) розглядається у двох аспектах: як стихійний компонент повсякденного спілкування; як спеціально організова­ний різновид комунікативного впливу (використовується в засобах масової інформації, рекламі, моді, психологіч­ній війні, релігії, політиці).

Навіювання, як і зараження та наслідування, є важ­ливим чинником соціалізації особистості та групової ін­теграції. Воно може здійснюватися за допомогою вер­бальних (слова, інтонація) і невербальних (жести, мімі­ка, оточуюча обстановка, дії іншої людини) засобів. За методами реалізації навіювання може бути прямим і опосередкованим, спрямованим і стихійним.

У поведінці конкретної людини сугестія пов'язана з її покорою існуючим обставинам, залежністю від примусо­вої сили колективних дій та уявлень. Контрсугестія зу­мовлює психічну незалежність людини, розвиток її само­стійності та індивідуальності, що в першу чергу виступає як непокора існуючому стану речей.

Людство та кожна конкретна людина у своєму роз­витку завжди відчувають дію сугестії та контрсугестїї. Такі механізми регуляції поведінки, як звичаї, ритуали, культи, норми завжди виконують дві необхідні для виживання функції. По-перше, вони формують відмінність «нас» від «них», а «ми» — це завжди поле довіри, де максимально усунута недовіра і діє сугестія. По-друге, звичаї, традиції та інші механізми — засоби знищення чи хоча б зменшення негативізму поведінки, який руй­нує спільність, почуття «ми». Саме тому ще з давніх часів з'являються засоби активізації відчуття контакту з «ми» (свята, бенкети, спільні обіди, вживання алкоголю, наркотиків, тютюну тощо).

Людина не в змозі повністю позбавитися впливу су­гестії, але різними засобами може обмежити, локалізува­ти, зменшити її вплив на себе. Залежно від свого роз­витку, самостійності вона намагається вийти за межі ко­ла «ми». Якби цього не було, людство було б приречено врешті-решт на такий застій свого життя, який призвів би його до загибелі.

Контрсугестія, яка спочатку виникає як недовіра до існуючих стандартів життя, переростає у непокору їм і вироблення нових норм, зразків, звичаїв, традицій, які з часом теж стають обов'язковими для всіх, чи хоча б для абсолютної більшості членів суспільства або групи. При цьому ті сили, які виступали проти сугестії, роблять все, аби зберегти у недоторканності нові регулятори поведін­ки та діяльності. З'являється потреба у новій контрсугестії (контр-контрсугестїї) — вона і виводить спільність із чергового «застою».

Отже, сугестія як один із механізмів впливу в процесі спілкування є важливим чинником соціалізації особис­тості, інтеграції групової діяльності, формування та ак­туалізації установок, ціннісних орієнтацій, соціальних норм. Разом з тим суперечливість цього явища зумовле­на суперечливим характером самої людини та суспіль­ства, їхньою взаємодією та розвитком.